ЗАПИТАННЯ «Дня»

Відразу після закінчення Різдва у паризькі універмаги вирушила велика кількість жінок, які бажають повернути подаровану їм чоловіками і коханцями нижню білизну. Більшість з них скаржаться на те, що партнер купив білизну неправильного розміру. Інші шикуються у черги, щоб обміняти подарунок на що-небудь більш практичне і менш позбавлене смаку, передає ForUm за повідомленням Reuters. «Чоловіки імпульсивні. Вони купують вузенькі трусики-стрінги чи підв’язки червоного або чорного кольору, — говорить Клаудія Шевальє, голова відділу дамської білизни у супермаркеті Galeries Lafayette. — А потім їх дружини приходять сюди і обмінюють подарунки на більш скромні і зручні чорні чи білі речі». За словами Шевальє, перші дні після Різдва магазин займається практично тільки обміном подарунків.

«Проблемам» парижанок, звичайно, можна поспівчувати. Однак, відкинувши іронію, признаємося, що і ми досить часто підходимо до питання подарунків досить прагматично. Часто прагнемо подарувати (а отже — і отримати самим) що-небудь корисне. Адже запам’ятовуються ж, як правило, які-небудь милі «непотрібності». Тому ми вирішили поцікавитися: який найбільш несподіваний подарунок ви отримували?

Олена КІЛЬДАУ , головний редактор журналу «Наталі»:

— Найбільш незвичайним подарунком у моєму житті стало тримісячне лоша, яке мені на весілля подарував брат. Саме тоді я по-справжньому полюбила коней і захопилася цими дивними тваринами. Річ у тому, що Благовісту (так звати цей «подарунок») потрібен певний догляд і постійний нагляд, тому зараз він проходить тренінг на одному з кінських заводів України. Ми всією сім’єю часто приїжджаємо до нього, буваємо на всіх змаганнях, у яких він бере участь, і від душі «уболіваємо» за нашого вихованця. Благовіст — наша гордість, минулого року на Всеукраїнських кінноспортивних іграх, присвячених 10-річчю Незалежності України, він виграв головний приз. Ось такий спритний «подарунок»!

Марія ЄФРОСИНІНА , ведуча програми «Підйом» («Новий канал»):

— Друзі знають про те, що я захоплююся різними екзотичними сувенірами, і тому переважно зі своїх поїздок з-за кордону привозять мені «щось таке» — статуетки, маски. У мене є навіть ляльки-маріонетки мого зросту. Також моя квартира просто переповнена різноманітними м’якими іграшками — чомусь усі вважають, що мені це дуже потрібно. Причому плюшеві звірі суцільно якісь нестандартні: наприклад, зелений бегемот чи кучерявий кінь, проте дуже симпатичні. Але один «подарунок» я запам’ятала надовго. Якось напередодні свого дня народження я розійшлася з черговим хлопцем, про що і повідомила подругу, поскаржившись, що через цю причину в день святкування компанія буде виключно жіноча. Подруга вирішила взяти активну участь у влаштуванні моєї долі, оскільки один її приятель давно хотів зі мною познайомитися, а заодно і зробити мені досить оригінальний «подарунок». І ось у розпал свята пролунав дзвінок у двері, і на порозі з’явилося «воно». І зараз із посмішкою згадую «плейбоя» з величезним букетом квітів і зворушливим бантиком на тім’ї, який заявив, що він — подарунок мені на честь дня народження. Дівочі посиденьки вдалися на славу, оскільки «презент» чудово справився з роллю тамади. У результаті між мною і «подарунком» відбувся красивий роман.

Володимир МОЙСЕЄНКО , дует «Кролики»:

— Чесно признатися, яких-небудь небувалих презентів я не пам’ятаю. Правда, врізалася у пам’ять якась маніакальна пристрасть наших шанувальників на різних концертах дарувати нам живих кроликів. Звичайно, бажання тримати їх удома ні у мене, ні у Володі не виникало, тому ми віддавали їх у хороші руки, заручившись запевненнями в тому, що кролики стануть домашніми вихованцями, а не печенею. Однак останню парочку «вухатих», презентованих нашим дочкам нещодавно на «Інтерівському» ефірі, ми все ж вирішили залишити. Тим більше, нас запевнили у тому, що чорненькі «голландці» (якась хитра «ненашенська» порода) великими не виростуть. Мій екземпляр спочатку був полохливим — коли йому чистили клітку і, відповідно, «перекладали» його на газету, він з неї ні ногою. Ми завжди сміялися, що кролик висоти боїться. Однак згодом вихованець посмілішав: якось, виїжджаючи, залишили його на деякий час друзям — вухань ухитрився заганяти господарського чау-чау. Незважаючи на те, що кролик став нашій сім’ї по-справжньому дорогим, хотілося урізноманітнити традиційність — одного разу замість зайців отримати у подарунок, наприклад, нафтову вежу...

Лариса КАДОЧНИКОВА , актриса театру Російської драми:

— Найзнаменніший «подарунок» мені зробив портьє одного з лондонських готелів. Свого часу ми привезли до Лондона «Тіні забутих предків» Параджанова. Фільм став справжньою сенсацією, після прем’єри був фуршет з різними знаменитостями. Увечері, зайшовши до своєї кімнати у готелі, я обімліла — біля мого ліжка... стояло ще одне. Перша думка була виключно «радянською» — до мене когось підселили. Тільки потім усвідомила, що я, взагалі-то, за кордоном, де подібного не може бути. Закликавши на допомогу самовладання та режисера Григорія Козинцева, ми вирушили до портьє за поясненнями. Виявилося, що ідея із зайвим ліжком все-таки належить йому. Фраза, яку він вимовив, згодом стала культовою: «Я вирішив зробити пані приємне. Мені здалося, що після такої прем’єри пані повинна була прийти не сама...»