На фiнiші панібратського капіталізму
Повна приватизація великих промислових гігантів в Україні призводить до того, що їхня маркетингова і фінансова політика стає все більш агресивною, і не має звичного з радянських часів соціального відтінку. Нові власники приходять на заводи з відвертим бажанням передусім заробити якомога більше грошей. Їх не хвилюють сентиментальні заяви про історичну кооперацію із збитковими партнерами або необхідність утримувати незавершену комунальну базу в житлових районах для своїх працівників. Це принципово нове для української економіки явище має цілий ряд позитивних і негативних моментів, які особливо загостряться в найближчий «перехідний» період. Яскравим прикладом цієї тенденції стало одне з найбільших підприємств країни — «Запоріжсталь».
У листопаді минулого року держава продала свій останній блокувальний пакет акцій комбінату в приватні руки. Його за 71 мільйон гривень придбав Торговий дім «Запоріжсталь», що об’єднує приватних акціонерів комбінату. До цього 23,77% акцій знаходилися в англійської компанії «Уейбрідж Інвестментс», 17,34% акцій — в української компанії «Захід- Резерв» і 16,93% — в англійської компанії «Мауертон Лімітед». Інші дрібні пакети акцій було розподілено між фізичними особами, і, за припущенням, контролюються директоратом комбінату.
Одним словом, з листопада «Запоріжсталь» на 100% перейшла до приватних рук. А вже через два тижні комбінат ініціював скандальний позов про банкрутство державної компанії «Дніпроенерго», яка заборгувала металургам понад 10 мільйонів гривень. Нові акціонери «Запоріжсталі» тут же відкинули звинувачення в спробі тіньової приватизації, пред’явлені заступником генерального директора «Дніпроенерго» Геннадієм Бочкарьовим. В офіційному повідомленні «Запоріжсталі» з цього приводу говориться, що метою позову про банкрутство є лише підписання «мирного договору» з чітким графіком погашення боргу.
Ще через два тижні «Запоріжсталь» подала позов про банкрутство ще одного свого давнього ділового партнера — комбінату «Запоріжкоксу». Позови про стягнення боргів з коксохіміків металурги подавали й раніше, але вперше на цей раз виникло питання про банкрутство. «Ми не можемо змиритися з тим, щоб неправовим способом відбувалося поліпшення благополуччя нашого підрядчика «Запоріжкоксу» за рахунок зменшення на таку ж суму благополуччя трудового колективу «Запоріжсталі», — пояснив мотивацію позову Віктор Абакумов, начальник юридичного відділу ВАТ «Запоріжсталь». Затверджений Запорізьким господарським судом борг «Запоріжкоксу» за недопоставлену за останні два роки продукцію перевищує 26 мільйонів гривень. Цього цілком досить, щоб повний контроль над «Запорiжкоксом» перейшов до рук нинішніх акціонерів «Запоріжсталі».
Природно, коксохімікам такий сценарій розвитку подій не до вподоби, оскільки майже напевно загрожує зміщенням нинішнього керівництва. У відповідь «Запоріжкокс» погрозив зупинити постачання сировини на «Запоріжсталь», якщо судовий позов не буде відкликано. До кінця грудня договір про постачання коксу на «Запоріжсталь» в 2002 році так і не було укладено. Між іншим, саме «Запоріжкокс» постачає металургам 96% від їхніх потреб у цій сировині. Зрозуміло, чим подальший розвиток конфлікту загрожує обом підприємствам.
Тут буде доречно нагадати, що майже десять років тому саме «Запоріжсталь» допомогла коксохімікам встати з колін. Як повідомив Віктор Абакумов, у ті часи, на початку 90-х, у них не було коштів для купівлі вугілля, і тоді металурги стали купувати вугілля за свої гроші, і постачати його на «Запоріжкокс» на давальницьких умовах. При цьому, щоб фінансове становище «Запоріжкоксу» покращилося», ціну коксу було встановлено «по-братському», на третину вище ринкової. Натомість «Запоріжсталь» отримала 30% акцій «Запоріжкоксу», що, як видно з сьогоднішньої ситуації, не врятувало їх від проблем. За умов ще напіврадянської економіки братська допомога великого комбінату своєму підрядчику вважалася цілком нормальною. Схоже саме в тій радянській системі неринкового господарювання лежить першопричина нинішнього конфлікту. «Перехідний» період у відносинах «Запоріжсталі» і «Запоріжкоксу» став дуже нелегким, і передбачити, як розвиватимуться події далі, дуже складно.
Розуміючи, чим загрожує зрив постачання коксу, «Запоріжсталь», як власник 30-відсоткового пакету акцій, ініціювала розгляд питання про зміну правління на найближчих зборах акціонерів. Але вони запланованi лише на кінець лютого. До цього моменту «Запоріжсталь» цілком може збанкротити «Запоріжкокс», і стати власником його контрольного пакету акцій. Але що буде з постачанням коксу до весни, все ще неясно. Безумовно, керівництво «Запоріжкоксу» також не сидітиме склавши руки. «Ми будемо подавати протести до апеляційного суду, і в будь-якому випадку будемо захищати свої інтереси», — заявляє Олена Лукаш, адвокат ВАТ «Запоріжкокс».
Не виключено, що для захисту від позовів «Запоріжсталі» його головні боржники скоординують свої дії. Якщо «Запоріжкокс» об’єднає свої зусилля з тим же «Дніпроенерго», то разом вони можуть примусити металургів піти на поступки. Але ці поступки, звичайно, вже не носитимуть того «братського» характеру, як у «панібратські» часи.
Описана ситуація показує, що в Україні набирає силу нова політекономічна тенденція. Завершення масштабного перерозподілу власності поступово змінюється періодом перерозподілом боргів. Цей період для найбільших підприємств країни несе набагато більше економічних загроз, ніж попередній. Адже вплив держави на нього, як головного арбітра, близький до нуля. Продавши держпакети акцій у приватні руки, уряд і обласні адміністрації ще не навчилися контролювати роботу промислових гігантів без силового тиску, за допомогою детально продуманої координації, діючи як мудрий арбітр. Головне завдання — не допустити зупинки виробництва великими підприємствами на час боргових розглядів — сьогодні не виконується. Схоже, не готові до періоду перерозподілу боргів і суди, про що свідчать постійні звинувачення про корумпованість з боку тих, що програли. Якщо ця проблема не буде усвідомлена керівництвом країни найближчим часом, конфлікти типу «Запоріжсталь-Запоріжкокс» можуть стати серйозною хворобою української економіки, що помітно гальмує її розвиток. Схожим чином події розвиваються на таких підприємствах, як «Рівнеазот», Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Петровського, Асоціація міжнародних автоперевізників, і багатьох інших. А про те, до чого може призвести невміла або пасивна координація з боку держави, свідчить приклад найбільш скандального банкрота країни — банку «Україна».
