Як уникнути пастки терористів
А чи відповідає видима стратегія США, що полягає в покаранні «держав, що покривають терористів» цій нелегкій умові? На перший погляд здається, що так. Оскільки Сполучені Штати не можуть добратися безпосередньо до аморфних терористичних мереж, вони повинні вчинити тиск на ті уряди, які толерантно ставляться до присутності терористів на їх території, а так само на ті, які прямо фінансують терористичну діяльність. Проблема полягає в тому, що Сполучені Штати мають справу зі слабкими, ледь контрольованими державами, які являють собою ідеальне середовище для культивування тероризму. Табір утікачів — це не просто гуманітарна катастрофа, це джерело войовничого гніву, а, отже, загроза безпеки для Заходу. Тиск на нестабільні держави може викликати їх крах, поклавши наведення порядку на войовничий іслам. Це і є та сама пастка, в яку в сліпій люті повинні, за задумом терористів, потрапити Сполучені Штати.
Звичайно, першим згадується в цьому контексті Пакистан, оскільки багато хто побоюється, що його армія може розколотися, що призведе до появи нового фундаменталістського режиму, котрий є союзником талібів і має ядерну зброю. Але проблема ця носить більш загальний характер і поширюється й на союзників Америки серед арабських країн. Правлячі режими в цих країнах також можуть впасти під натиском повсталого населення, якщо покажуть себе іграшками в руках пихатого американського уряду. В чиїх руках опиниться контроль над нафтовою імперією, якщо контрудари США призведуть до загострення ситуації в усьому арабському світі і до падіння нинішнього режиму в Саудівській Аравії?
І що необхідно зробити, виходячи з розрахунку, що США хочуть завдати удар у відповідь, не дестабілізуючи при цьому своїх союзників у регіоні? Побороти ворогів, одночасно «притупляючи» гнів мусульмано- арабської людності — ось ключ до розв’язання проблеми. А це означає необхідність виявити більше мудрості та здорового глузду, сконцентрувавши основну увагу на Іраці, а не на Афганістані.
В Афганістані терористів «переховує» не так держава, як гірський скелястий ландшафт країни. Тому усунення талібів буде явно недостатнім для ліквідації притулків терористів. Більше цього, знищення їх режиму, що все більше виглядає «козлом спокутним», ретельно вибраним для завдання удару у відповідь, тільки ще більше загострить проблему відсутності державності, через яку Афганістан і являє собою загрозу для світової спільноти. Лише шляхом повної окупації, мабуть, вдалося б знищити таємні притулки, в яких терористи розробляють плани своїх смертоносних операцій. Однак для Сполучених Штатів повномасштабне вторгнення до Афганістану було б знов-таки потраплянням у пастку, а саме — поверненням до часів «Радянського В’єтнаму», що супроводилося б підкиданням хмизу у багаття «ісламістських пристрастей» у Пакистані.
Ось чому було б розумним з боку Сполучених Штатів обмежити спеціальні операції в Афганістані інтенсивним переслідуванням певних осіб. Для зменшення дестабілізуючих наслідків навіть таких обмежених операцій має бути докладено грандіозних зусиль для того, щоб допомогти прогнозованому потокові втікачів пережити цю зиму. Це необхідно зробити негайно, не очікуючи, коли назріє криза.
Зовсім інша річ — Ірак. Джерело страху й ненависті для сусідів, режим Саддама не лише толерує терористів, але й активно фінансує тероризм, а також старанно працює над виробництвом зброї масового ураження, яка може бути використана як проти Ізраїлю, так і проти Заходу. У той час як Хусейн, безсумнівно, не проти використання ісламських екстремістів, котрі мріють вигнати американське військо зі «святої землі», він є єдиною великою фігурою в регіоні, тобто лідером, здатним діяти з глобальним розмахом, і має підстави знищувати американців лише з метою їх знищення, щоб помститися за принизливу поразку в часи війни в Перській затоці.
Деякі впливові особи з адміністрації президента явно вважають, що саме Саддам Хусейн стояв за спробою зруйнувати Світовий торговельний центр 1993 року, і що він ретельно замів свої сліди, представивши все так, начебто удар спрямовувався арабськими бойовиками, котрі переховуються в пісках Афганістану. Вражаючі уміння в галузі контррозвідки, продемонстровані терористами, котрі організували теракти 11 вересня, а також узгодженість цього удару з вбивством 9 вересня генерала Масуда — лідера антиталібської коаліції, котрий перебував на півночі Афганістану, дає підстави припустити, принаймні, тим, хто має сумнів, що Осама бен Ладен міг провернути таку операцію без підтримки якої-небудь держави, про значну роль, яку відіграла тут навчена КДБ іракська розвідка.
Але навіть якби у США були прямі докази причетності Іраку, навряд чи вони зробили б їх надбанням громадськості з побоювань викликати тривогу в Саддама Хусейна і, як наслідок, був би удар по Тель-Авіву, що дало б значну перевагу іракському лідерові. Крім того, Хусейн являє загрозу безпосередньо Сполученим Штатам, що дає нинішній адміністрації достатню підставу для дій поодинці.
Проте для того, щоб вторгнення та окупація Іраку стабілізували, а не дестабілізували ситуацію в регіоні, вони повинні стати частиною регіональної стратегії, котра складається з чотирьох основних компонентів:
по-перше, американське військо має бути переміщене з району, що є в безпосередній близькості до Мекки та Медини, але не під тиском місцевого населення, а для окупації Іраку, усунувши, таким чином, джерело гніву щодо американців і даючи можливість Сполученим Штатам продовжувати стабілізацію регіону воєнним шляхом;
по-друге, окупаційні сили повинні негайно провести вибори в Іраку, результатом яких, ймовірно, стане прихід до влади шиїтського уряду. Такий поворот подій (разом з поступом в питанні транс-іранського нафтопроводу) принесе додаткову користь у вигляді залучення Ірану на бік США;
по-третє, після зняття суворих санкцій, від яких давно вже страждає іракський народ, окупаційні сили зможуть сконцентруватися на політичному та економічному відновленні Іраку, так само, як під час окупації США ворожих країн після Другої світової війни;
по-четверте, в обмін на тверду гарантію безпеки з боку США Ізраїль повинен відкликати всіх поселенців з територій, де їхнє життя постійно наражається на серйозну небезпеку, і розмістити їх у кордонах 1967 року; має бути створено життєздатну палестинську державу і, можливо, встановлено міжнародний протекторат у Східному Єрусалимі.
Ці дії, які важко здійснювати за умов ситуації, котра постійно змінюється в регіоні, дозволять Сполученим Штатам завдати сильного удару у відповідь, уникнувши при цьому пастки терористів. І, що найважливіше, такий додаток до воєнних дій допоможе примирити мусульмано-арабське населення з тиловою підтримкою, яку їхні уряди, будучи союзниками США, повинні неодмінно надати в разі смертоносної відповіді американської сторони.
Стівен ГОЛМС — професор політології та юриспруденції Університету Нью-Йорка
