Підгрунтям екстремізму є політика, а не релігія

Перш за все, хочу підкреслити, що наша церква — Укранська православна церква (МП), безумовно й категорично засудила акти тероризму 11 вересня в США. У храмі Києво-Печерської лаври було відправлено панахиду по всіх загиблих — незалежно від їхньої релігійної чи етнічної приналежності або громадянства. (Досі невідомо, чи є серед загиблих також українці, православні).

Тероризм — одна з найстрашніших ознак сучасності — є потрійною трагедією — трагедією світогляду, трагедією для його жертв і, безумовно, також для самих виконавців терактів. Адже кров невинних завжди волає до неба про відплату. І виправдань тероризму немає жодних. Стосовно нього є тільки одне завдання — позбавитися. Але як? Боюсь, що на це запитання сьогодні або немає відповідей, або даються такі відповіді, які тільки поглиблюють протистояння. Історичний досвід свідчить, що як акти терору ніколи, так і помста за терор, ніколи, за великим рахунком, не досягають поставленої мети. Але ж чи не кожний американець вважає, що не можна залишити такий акт непокараним, що треба керуватися принципом — «Око за око!». І перед США стоїть вибір гіршого серед двох варіантів подальших дій — безжально карати або ж згодитися на те, що покарання ні до чого не приведе. Тут варто б згадати британців, які твердять, що в таких випадках треба взагалі відмовлятися від вибору, не обирати між двома поганими можливостями.

Вважаю, що тероризм мусульманських фундаменталізмів не є явищем релігійним, не віддзеркалює протистояння християнство — іслам, тобто протистояння двох світоглядів або догматики. В Україні, наприклад, християни й мусульмани вже кілька років разом працюють у Всеукраїнській раді церков, що може бути прикладом нормального спокійного діалогу між, як тепер кажуть, «двома цивілізаціями». Для релігійної ворожнечі відсутні світоглядні підстави — адже мусульмани вважають Ісуса Христа якщо не Сином Божим, то одним із великих пророків людства. Вони періодично посилалися Богом (Аллахом) на землю задля того, аби нагадати людям засади віри й праведності. Нагадаю, що коріння догматики Ісламу знаходиться у Святому Письмі християн.

Існує тільки одне дійсне підгрунтя фундаменталізму та тероризму. Це політика: світова чи регіональна чи локальна. А екстремісти будь-якої релігії завжди можуть знайти — і знаходять — виправдання своїх цілей та методів у релігійних доктринах, по-своєму тлумачачи священні тексти. Так, вважається, що джихад — священна війна з немусульманами — дозволяє застосовувати будь-які засоби. Між тим численні мусульманські країни вже давно стали частиною світової спільноти і не в їхніх державних інтересах вести релігійні війни, як це було у середньовіччя.

Якщо послухати сьогодні деякі ЗМІ, то можна подумати, що мусульманський тероризм — то щось нове й виняткове у цьому світі. Та хіба не політичні терористи привели, кінець кінцем, до революції 1917 року? Чи не був тероризмом сталінський режим? Скільки людей знищили, скільки людей принизили й духовно покалічили! І ніхто навіть не покаявся, не просив пробачення. Або згадати те, що робилося в Афганістані протягом аж десяти років за радянської влади. Мені довелося там служити, доводилося обговорювати ситуацію з афганцями — тими, що були, начебто, на боці Союзу. Запам’яталося, як один із таких співрозмовників сказав із приводу того, що промосковська влада «розкріпачує» жінок Афганістану: «Примушувати мусульманських жінок зняти чадру — це те саме, що, наприклад, заставляти російських чоловіків бігати по Красній площі без трусів!» Десять років проливали тоді в Афганістані свою й чужу кров — чого досягли? Те саме очікує США. Від їхніх ударів постраждають, як завжди, тільки прості люди. Всім очевидно, що відплата, покарання будуть і неефективними і неадекватними, зважаючи на військову потугу США. Хоча ЗМІ тут вельми перебільшують — війна, звичайно, буде, але не світова, а місцева. І безрезультатна.

Із плином часу, згідно iз ЗМІ, статистикою, масштаби терору — не тільки мусульманського — зростають. І люди, загал звикають до цього. Як, наприклад, російське суспільство звикло до Чечні, де кожного дня вбивають. Кажуть, що смерть однієї людини — трагедія, смерть багатьох — статистика. Це дуже небезпечно і страшно — звичка, адаптація людей до того, що не є нормальним але є повсякденними реаліями. Небезпечно особливо для молодого покоління, яке часто не має спротиву в душі, сприймає це жахливе й ненормальне, як нормальне і звичне. Поки, звичайно, воно не торкнеться особисто. Скільки, наприклад, анормальної буденності у сполученні слів «професійний кілер»! Однією з форм сучасного терору — психічного терору — можна вважати також ті фільми, якими переповнене ТБ.

Радію тому, що Україна вже 10 років втішається миром, відсутністю серйозних конфліктів. У цьому можна вбачати прояв глибинної — іноді й несвідомої — мудрості як нашого народу, так і нашої держави. Ми, зi свого боку, намагаємося у наших семінарії та в академії відповідно виховувати майбутніх священиків і богословів. Зокрема, маємо в програмі курс «Історія екуменізму», орієнтуємо студентів не на ізоляцію, не на замикання у своїй конфесії, але на те, що кожна людина має право вибору, право свободи совісті. Навіть у такій традиційно православній крані, як Україні. Бо єдність і спокій нації грунтуються на праві кожного відрізнятися від інших і на добровільному обов’язку поважати інших.