Жертва слухняностi МВФ
Аргентини, що нині переживає колосальну фінансову кризу, є два можливi варіанти подальшого розвитку подій. У найгіршому, вона не зможе погасити свої борги, страждатиме від масового вилучення внесків зі своїх банків і девальвуватиме свою валюту, викликаючи в усьому світі епідемію серед фінансових ринків країн з економікою, що розвивається. Щонайбільше, вона уникне дефолту, але тільки за допомогою введення режиму такої жорсткої економії, що це призведе до скорочення виробництва в поточному і наступному році, і аргентинському народу доведеться жити у крайніх нестатках.
За яким сценарієм розвиватимуться події — поки що незрозуміло, але ясно одне: міжнародна фінансова система не виправдовує очікувань країн, що займають проміжне становище по доходах. За останні десять років ми були свідками банкрутств у Мексиці, Бразилії, Венесуелі, Кореї, Таїланді, Малайзії, Індонезії, Філіппінах, Росії та Туреччині. Якщо нічого не зміниться, Аргентина буде не останньою в списку постраждалих.
Спокусливо розглядати фінанси як мораліте: мовляв, країни, що потрапили в біду, мабуть, зробили щось неправильно, і банкрутство є для них належним покаранням. У випадку з Аргентиною, країною з мінливою фінансовою історією, така спокуса сильніша, ніж звичайно. Якщо ніхто сьогодні не дасть Аргентині позику, штовхаючи її уряд до краю політичної та економічної безодні, то це, може, тому — стверджують вчені мужі з Уолл- стріту — що безвідповідальні аргентинські політикани позичають і витрачають дуже марнотратно. Це не так. Аргентина перебуває на грані дефолту тому, що інвестори від неї цього чекають, а не тому, що вона щось зробила не так. В країні вже третій рік триває спад, і рівень безробіття становить 15%. Незважаючи на бажання вийти з кризи, минулого року в Аргентині перевищення основних бюджетних витрат над доходами становило 1% від внутрішнього валового продукту, а оскільки сюди були додані виплати за процентними ставками, то сумарний дефіцит становив 2,4%. Державний борг вийшов на помірний рівень — 45% від валового продукту.
Такі цифри можуть змусити позеленіти від заздрості міністра фінансів середньої європейської країни. У 2001 році ситуація з фінансами в Аргентині погіршилася, але не тому, що уряд почав багато витрачати. Спад в економіці зменшив податкові надходження, напружуючи таким чином дефіцит, що потім налякало інвесторів, котрі зажадали ще вищих процентних ставок, що, у свою чергу, ще тiльки збільшило дефіцит. Більшість урядів, змушених платити 15% і більше на рік за доларовими позиками, в певний момент витратять всі гроші та перестануть платити. Саме це майже сталося в Аргентині.
Те, що сьогодні Аргентина є жертвою, — це сумний парадокс, оскільки впродовж останніх десяти років вона була слухняним дитям ортодоксальних фінансистів, бо виконувала всі домашні завдання, які вони задавали. В 1991 році вона вийшла з десятиріч високої інфляції, прийнявши механізм повного золотовалютного забезпечення. Уолл-стріт аплодував. Потім, в 1994—1995 роках, сталася «Текільна» криза, коли Мексика не змогла пролонгувати терміни виплат за своїми короткостроковими боргами. Більшість світил у галузі міжнародних фінансів зробили висновок, що необхідно було робити тільки довгострокові позики, оскільки це б знизило вразливість. Саме це й зробила Аргентина, коли значно подовжила середні терміни виплати свого державного боргу.
Потім вибухнула криза в Азії, і це знову відбилося на Аргентині. В Азії місцеві банки необачно надмірно брали в борг і позичали гроші. Більшість світил в галузі міжнародних фінансів наголосили, що посилення банків зменшить їх вразливість. Аргентина виконала ці рекомендації, збільшуючи резервні вимоги, проводячи рекапіталізацію банків і заохочуючи їх укладати контракти на відкриття кредитних ліній з-за кордону на випадок виникнення непередбачуваних обставин.
Потім сталася криза в Росії і в Бразилії. Різниця в процентних ставках на ринках країн, що розвиваються, почала перехльостувати через край. Аргентинська економіка почала згортатися. Бразилія переживала фінансові труднощі, які підірвали впевненість інвесторів. На основі усього перелiченого, провідні фахівці в галузі фінансів зробили висновок, що для того, щоб гарантувати довіру, фінансово-бюджетна політика повинна орієнтуватися не на середньострокове, а на довгострокове планування. Аргентина знову виконала ці накази і адаптувала закон про бюджетну конвертованість, якого вона переважно і дотримувалася.
Проблема, котра лежить в основі всього цього, проста. Країни із середнім рівнем доходів на душу населення за визначенням потребують акціонерних капіталів. І, незважаючи на фрази про моральні достоїнства внутрішніх накопичень, таким країнам для розвитку своєї економіки доцільно брати позики ззовні. Однак, якщо вони вчиняють у такий спосіб, то стають заручниками примх міжнародного ринку капіталу.
Як помітили дотепники з Вашингтона після азіатської кризи, якщо на дорозі потрапив у аварію один автомобіль, то винним міг бути водій; але якщо в аварію потрапляє більшість автомобілів, то винна дорога. США та інші країни сімки могли б зайнятися реконструкцією дороги, але вони цього не зробили. Доти, доки хто-небудь цього не зробить, нації із середнім рівнем доходів на душу населення будуть спотикатися на вибоїнах, залишаючи незліченні невинні жертви в канавах обіч дороги.
Проект Синдикат
Андрес Веласко — професор економіки на факультеті державного управління ім. Кеннеді, Гарвардський університет
