Десять років наближення до реального сектора
Учора Національний банк України відсвяткував десятирічний ювілей. Саме в стінах Нацбанку було закладено перші наріжні камені реальної української Незалежності, що вимагало в той час, коли незалежної України ще не існувало, не тільки високого професіоналізму та політичної прозорливості, але й неабиякої мужності. Тому батьки-фундатори Національного банку України, перші голови правління НБУ — Володимир Матвієнко та Вадим Гетьман, якому за свої принципи довелося поплатитися життям і стати людиною-легендою, — з повним правом можуть бути віднесені також до батьків-фундаторів нашої державності.
Проте центральний банк країни в очах пересічного громадянина далеко не завжди був солодким пряничним будиночком, яким він зовні виглядає сьогодні. За незалежність нам довелося платити і гіперінфляцією, і лібералізацією цін, а для відновлення національної валюти та її стабільності було використано вельми жорстку монетарну політику, яка не без критики сприймалася в зубожілому українському суспільстві, де грошей і досі не вистачає ні на освіту, ні на охорону здоров’я, ні на кредити промисловості та бізнесу.
Далеко не простий період переживає банківська система України на чолі з НБУ в нинішній післяющенківський період. Раніше Нацбанк перебував у перманентному конфлікті з реальним сектором економіки, який вимагав дешевих та довгострокових кредитів, але наштовхувався на дедалі жорсткіші фінансові обмеження. Нинішньому правлінню Нацбанку на чолі з Володимиром Стельмахом поки що вдається долати «монетарний синдром»: останнім часом помітно зріс рівень монетизації української економіки, а обсяг її кредитування збільшився більше як на 60%. Постійно знижується облікова ставка Нацбанку, що створює передумови для подальшого зростання ділової активності в країні. Позитивну роль у вирівнюванні грошово-кредитної політики відіграє ухвалений Верховною Радою Закон «Про Національний банк України», а також створена згідно із цим законом Рада Нацбанку, очолювана Анатолієм Гальчинським.
І все ж навіть і в день ювілею, коли обстановка сприяє компліментарним оцінкам та державним нагородам, нашим банкірам не випадає сподіватися на лаври від пересічних громадян. Банківська система країни надзвичайно слабка (минулого року комерційні банки навіть показали негативний фінансовий результат) і досі не позбулася природних недоліків періоду первинного накопичення капіталу. Разом з урядом їй доводиться мати відповідальність за те, що в період із 1998-го по 2001 рік рівень мінімальної заробітної плати в країні зменшився із $23,7 до $21,7 за місяць. Наш середньостатистичний громадянин працює менше як за $2 за день, що мало чим відрізняється від оплати в найбідніших країнах світу. Багато провідних економістів країни вбачають у жорсткій політиці Нацбанку, яка спрямована на беззастережну підтримку гривні, серйозну загрозу українській економіці. На їхню думку, такі заходи були б виправдані для «перегрітої» економіки, глибоко інтегрованої у світовий економічний порядок, а не для структурно розбалансованої та залежної переважно від експорту продукції з низьким рівнем переробки економіки України.
На думку провідних економістів країни, Раді і правлінню Нацбанку слід би сьогодні приділяти більше уваги виробленню грошово-кредитної і валютної політики з урахуванням інтересів реального сектора, підтримуючи оптимальний обсяг грошової маси в економіці, достатній для розвитку виробництва і торгівлі. Із цією метою НБУ міг би активніше використовувати надане йому законом право законодавчої ініціативи для створення в банківському секторі сегмента довгострокового кредитування — банків реконструкції та розвитку, індустріальних та іпотечних банків. Видається, що для них можна було б запропонувати особливу методику оподаткування, яка перетворює довгострокові кредити на цілком рентабельні послуги для фінансових установ, а також індивідуальні норми резервування і ставки рефінансування, особливий режим валютних операцій і право відкривати філіали за кордоном, бути учасником лізингових, з-поміж них і міжнародних операцій, створювати банківські групи з банками-нерезидентами та вітчизняними комерційними банками, для яких у цьому випадку треба пом’якшувати вимоги щодо обов’язкового резервування. Схоже, такі наміри не заперечує і правління НБУ з головою В.Стельмахом, який серед завдань банківської системи недавно зауважував необхідність «...удосконалення банківського законодавства, сприяння забезпеченню середнього і довгострокового кредиту вання реального сектора економіки, поліпшення умов для підвищення гарантій повернення кредитів...».
