Не можна боротися з тіньовою економікою «взагалі»

Протягом минулого року ми чули гучні заяви деяких урядовців про боротьбу з тіньовими схемами та олігархами, якими підмінялися конче необхідні енергійні практичні дії, зокрема, з удосконалення нормативно-правової бази і усунення в ній «ходів», якими користуються тіньові ділки. Замість цього робилися спроби «ручного управління» і адміністративного керування, від якого тінізація економіки набирала додаткового розмаху. Тому питання довелося виносити на спеціальне засідання Ради національної безпеки і оборони України.

Підписанням указу «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року «Про заходи щодо детінізації економіки» Президент України ще раз привернув увагу виконавчої влади до проблем тіньової економіки. Указом затверджено цілісну програму — «Основні засади детінізації грошового обігу». Ним дано також низку доручень Кабінетові Міністрів, утворено Міжвідомчу комісію РНБОУ з питань фінансової безпеки. В цілому указ, як відзначають наші експерти, передбачає створення дієвого механізму протидії процесу сповзання української економіки «у підпілля», має сприяти її включенню в цивілізоване суспільне життя. Указ Президента коментує в інтерв’ю «Дню» заступник секретаря РНБОУ Трохим КОВАЛЬЧУК .

— Рішення, спрямовані на розв’язання проблеми тіньової економіки, ухвалювалися і раніше, а віз, як кажуть, і нині там. Чи можна сподіватися, що реалізація даного Указу призведе до викорінення цього загрозливого явища?

— Тут треба трохи змінити акцент. В Указі Президента не йдеться про «подолання» тіньової економіки, «непримиренну боротьбу» чи щось подібне. Указ витримано в тому ж дусі, що й згадані вище «Основні засади…», тож проілюструю цю думку цитатою з них: «Спроби обмежити обіг грошей поза банками за допомогою лише адміністративного тиску на суб’єктів господарювання свідчать про необхідність переходу до нової стратегії детінізації грошового обігу. Ця стратегія полягає у створенні сприятливих умов для обігу грошей на основі максимального врахування інтересів власників коштів». Як бачимо, йдеться не про «боротьбу» чи «подолання», а навпаки — визнаються надмірними звичні для нас адміністративні методи, які грунтувалися на заборонах чи примусі здійснювати економічні операції виключно за суворими стандартами, начебто розробленими каральними органами. Наша держава на ділі починає засвоювати головну парадигму ринкової економіки: в ній діють вільні суб’єкти, які керуються не абстрактними ідеалами суспільного блага, а власними «егоїстичними», якщо хочете — «корисливими» інтересами. Ще триста років тому про це писав фундатор ринкової теорії Адам Сміт: люди діють так, як кожному з них вигідно, а не так, як вигідно іншим. Бабуся, яка продає на вулиці цигарки, не читала Сміта, але чинить саме за його настановою: роби так, як вигідно тобі особисто. Економічні операції ховаються «в тінь» лише тоді, коли це вигідно — і питання ставиться не в тому плані, щоб їх припинити чи подолати іншим чином, а в тому, щоб вивести на «світло», легалізувати.

— Тоді дозвольте поставити запитання інакше: якщо ця «тінізація» вигідна нехай хоч частині наших громадян, відповідає їхнім інтересам і держава не бачить потреби її долати, то навіщо взагалі розпочинати нехай не боротьбу, але навіть оте «виведення на світло»?

— Та сама парадигма одночасно передбачає деяке обмеження економічної свободи в тому разі, коли дії людини спричиняють шкоду іншим. По суті, головна проблема державності й взагалі влади за тисячі років їхнього розвитку й полягає в тому, як реалізувати природне прагнення людини до свободи й при цьому не допустити, щоб страждали інтереси інших громадян. Є такий влучний вираз: «Кожен вільний махати кулаками, але ця воля закінчується біля носа його сусіди». Тобто, дії держави мають бути спрямовані не проти інтересів людини, а на захист цих інтересів.

— В окремих випадках захист інтересів одних об’єктивно вимагає діяти всупереч інтересам інших, тому нема й не може бути якогось єдиного алгоритму всіх «антитіньових» заходів.

— Указ передбачає створення механізму, що забезпечуватиме взаємодію тисяч державних і недержавних організацій, установ, і сприятиме змінам у поведінці мільйонів людей. Усе це спрямовано на нехай і значний, але лише один аспект економічної діяльності — вкрай необхідне сьогодні переведення всіх без винятку розрахунків у відкриту форму, у провадження їх через легальні банківські установи.

Йдеться не про державний контроль за умовами, що містяться в комерційних контрактах, цінами та сумами, чи про заборону для громадян мати у власності іноземну валюту тощо, а в основному про те, що всі ці операції мають здійснюватися через банківську систему, відображатися у бухгалтерському обліку, фінансовій та статистичній звітності.

— До речі, громадянам розвинених країн може навіть здатися дивним, що така вимога є предметом державної програми, потребує значних зусиль та ще й наштовхується на протидію з боку певної частини представників самої державної влади.

— Ми звикли звинувачувати владу за надто повільний поступ ринкових реформ, за надмірне втручання у підприємницьку діяльність, навіть за обмеження прав людини на особисте життя — мовляв, кожному присвоїли індивідуальний податковий номер і тим самим мало не закріпачили. Згадайте про мітинги та демонстрації підприємців у відповідь на елементарні вимоги — позначати ціну на кожному товарі, здійснювати облік товарного обороту, мати сертифікат походження хоча б для тих товарів, що можуть нести в собі небезпеку для здоров’я людей — харчових продуктів, ліків, дитячих виробів. Так що в цьому розумінні державі доведеться вести справжню боротьбу, і це буде боротьба за права й інтереси наших громадян. У той же час стосовно певних осіб це буде не скажу «жорстока», але нелегка й тривала боротьба проти їхніх інтересів, бо для декого вона обернеться не просто «обмеженням прав», а перекриттям каналів незаконного збагачення. Ми прекрасно розуміємо силу того опору, що будуть чинити такі «ущемлені в правах», і готові його подолати.

— Які конкретні моменти з тих рішень, що затверджені Указом Президента, можуть викликати такий опір?

— Візьмемо хоча б такий пункт із «Основних засад…»: «внести пропозиції щодо посилення валютного контролю за експортно-імпортними операціями суб’єктів господарювання». Мабуть, усі зацікавлені знають, що в нас лише недавно скасовано ще радянських часів статтю 80 Кримінального кодексу, що передбачала покарання за наявність у громадянина іноземної валюти. Існування такої статті, дійсно, йшло всупереч громадянським правам і не личить демократичній державі. Поки стаття не була скасована, з держави втекли за кордони мільярди доларів. Жоден із них не потрапив на територію України задарма — за кожний заплачено повноцінним українським товаром чи працею наших громадян. Загальну суму капіталів, що покинули територію країни за 10 років, точно підрахувати неможливо — хто називає 20, а хто 50 мільярдів доларів.

Проте існує облік поточних операцій, і буквально кілька днів тому податкова служба повідомила, що українські компанії торік скоротили борг із повернення валютної виручки з-за кордону на 29 млн. доларів (до 250 млн. доларів за станом на 1 січня 2001 року). І це лише те, що потрапило до обліку, а реальні обсяги нелегального вивезення капіталу за межі України значно вищі. Оце і є наслідок неналежного контролю за переміщенням валюти через наші кордони.

— ДПАУ стверджує, що за два останні роки направила більше 3000 запитів у податкові та правоохоронні органи інших держав, у тому числі 1729 — до Росії. Як з’ясувалося, більше половини фірм-контрагентів українських компаній… не існує.

— Гроші існують, а власників немає. Скільки останні ладні заплатити, щоб їх не турбували розшуками? Я пропоную слухачам слідкувати за виступами деяких відомих людей, які незабаром почнуть жалітися та критикувати владу за «політичні переслідування», «гоніння на опозицію». Адже на виконання цього Указу будуть вчинені реальні й конкретні дії.

— У тіньовому обігу чимало фальсифікату, який загрожує не тільки економіці, а й здоров’ю та життю людей. — За даними Української корпорації з виноградарства і виноробної промисловості «Укрвинпром», близько 70% закладів торгівлі в Україні реалізують фальсифіковані алкогольні напої. Мабуть, така ж частина жителів України, а може й більша, бо вони дешевші, їх і купує. Порівняно зі шкодою здоров’ю наших людей майже мільярд гривень збитку держави від несплачених податків — незначна величина. Але ж треба розуміти, що із подоланням цього явища ціна справжніх якісних товарів неминуче зросте — такі вже закони ринкової конкуренції.

— Високим цінам має відповідати ще вища заробітна плата,— це теж один із законів ринку.

—З урахуванням цього «Основними засадами детінізації грошового обігу» передбачається, зокрема, запровадження мінімальної погодинної оплати праці як цивілізованого соціального стандарту, ліквідація виплат заробітної плати, так би мовити, «натурою», забезпечення державних гарантій щодо індексації втраченого заробітку під впливом інфляційних чинників тощо. У цьому зв’язку мушу наголосити: кожна країна, що має за мету цивілізаційний розвиток, піднімає економіку єдиним чином — розвиваючи внутрішній ринок, тобто всіляко піднімаючи платоспроможність свого населення. Пересічний українець має стати активним покупцем. Це головне. Разом із цим, стратегічним напрямком протидії тіньовим відносинам повинно стати створення таких умов, коли чесним бути вигідно, коли праця в тіні завдає відчутних збитків. Щоб економіка вийшла з тіні, треба створити такі умови, за яких платити податки стане вигідніше, ніж давати хабарі. Я переконаний: жодні державні рішення не будуть виконуватися, доки вони будуть суперечити здоровому глузду й тягнути за собою економічні збитки.

— Відомо, що своєрідною фінансовою базою української тіньової економіки є офшорні зони. Чи передбачаються якісь заходи, що обмежуватимуть їхній негативний вплив на економіку України?

— Так, Указ вміщує пункт, котрий зачепить інтереси обмеженої кількості людей, але матиме суттєві кількісні наслідки: «увести обмеження на залучення кредитів з офшорних зон під відсотки, що перевищують розмір відсотків на внутрішньому кредитному ринку, та розробити економічні, в тому числі податкові, важелі впливу на підприємства, які залучають такі кредити». Не секрет, що значна частка так званих «іноземних інвестицій» в Україну — це її кровні, зароблені працею наших людей кошти, які різними тіньовими й напівлегальними шляхами опинилися в цих «податкових притулках» і вже звідти під виглядом іноземних інвестицій повернулися до України. Адже із часів римського імператора Веспасіана Флавія відомо, що «гроші не пахнуть», і в дуже багатьох країнах світу на походження закордонних капіталовкладень дивляться куди більш поблажливо, ніж власних.

— У цивілізованих країнах надзвичайно суворо слідкують за тим, щоб усі капітали отримували лише законні прибутки і чесно сплачували з них податки.

— У нас власники цих капіталів часто-густо ще не перетворилися на цивілізованих підприємців і за допомогою раніше непевним чином зароблених грошей намагаються так само непевними шляхами нарощувати свої прибутки. Один із таких шляхів дуже простий — власник української фірми бере під завищені відсотки кредит в іншої своєї фірми, але розташованої в офшорній зоні, у той час як сплата цих відсотків, за законом, входить у виробничі витрати й податками не обкладається. От і зростають офшорні нагромадження через прогалини в законодавстві. Хто цікавиться цими питаннями, рекомендую простежити за подіями, пов’язаними зі звинуваченнями українських державних органів із приводу штучно створеного боргу в розмірі 60 млн. доларів з боку Полтавської газонафтової компанії одному з її засновників — компанії JP Kenny Exploration&Production. Справа знаходиться на стадії судового розгляду і має широкий резонанс у засобах масової інформації. Висновки робити зарано, але тон звинувачень щодо України надто вже демагогічний — мовляв, утискуються права іноземного інвестора, погіршується інвестиційний клімат і тому подібне. От для недопущення подібної демагогії і є нагальна потреба впорядкувати законодавчо-нормативну базу таких «боргів».

— Ухвалення Указу, навколо якого точиться наша розмова, є лише початком широкомасштабного наступу на тіньову економіку. Чи можна вже нині визначити напрямки подальшого розвитку?

— Про шкоду тіньової економіки, її загрозу національним інтересам мовиться багато й досить гучно. І пропозицій багато. Але, на жаль, зроблено поки що дуже мало. І головна наша біда не в тому, що ми не можемо наважитися розробити дієві заходи, а в тому, що ми не реалізовуємо давно відомі. Ось лиш деякі: впровадження вимоги пред’являти декларації про доходи при здійсненні коштовних покупок; створення Державного реєстру нерухомого майна та запровадження оподаткування нерухомості й іншої власності, що використовується як економічний актив і т.ін.

— Чому серед різних аспектів тіньової економіки Указ вирізняє легалізації розрахунків, тобто детінізації грошового обігу?

— Наведу лише одну цифру, яка багато про що говорить. Перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською перевищує 74 мільярди гривень і по суті є «ціною» суспільних втрат від тінізації сфери розрахунків. Акцентую: лише сфери розрахунків, бо існують й інші напрямки підживлення тіньового сектора. Грунтовний аналіз проблеми дозволив виявити ключову ланку функціонування тіньової економіки — грошовий обіг поза банками. Саме на виведення його «на світло» спрямована більшість заходів, передбачених Указом. Треба розуміти, що легалізація грошового обігу, який сьогодні обслуговує тіньові операції, унеможливить їхнє подальше здійснення поза правовим полем.

— Як правило, саме «санкціоновані» неплатежі до бюджету поповнюють фінансову базу тіньової економіки, а потім значні суми вивозяться з України й втрачаються не лише для державного сектору, а й для економіки в цілому.

— Для створення дієвого механізму детінізації економіки немає потреби вигадувати велосипед чи запозичати «передовий досвід» розвинутих країн. Скажімо, у видатковій частині бюджету США, що складає 500 млрд. доларів, конгресом затверджено 9 млрд. (1,8 %) податкових пільг. В Україні ж стабільно надаються пільги у розрахунку 30 млрд. грн. на рік, що більше, ніж усі бюджетні надходження. При чому пільговики реально отримують чималі дивіденди, бо працюють , як правило, у тих секторах ринку, де мають гроші навіть в умовах депресії. Зате жоден контрольний орган не може навести повний перелік пільговиків й оцінити обсяги їх реальних доходів, оскільки на перевірку підстав надання пільг ніхто в Україні не має повноважень. Все це дуже схоже на узаконену корупцію, якій, зрозуміло, треба покласти край.

— Посилення контролю за доходами й власністю посадових осіб держави, очевидно, має стати важливим і дійовим моментом не лише для викриття можливої тіньової діяльності, але й для запобігання їй.

— Безумовно. Необхідно посилити контроль за рухом коштів і придбанням майна високопосадовими державними службовцями. Нагадаю, що фундаментальний принцип правового устрою — презумпція невиновності — у цивілізованих країнах обмежено використовується щодо джерел отримання коштів і надбання власності, особливо урядовцями. За кримінальним правом, громадянин не повинен доводити свою непричетність до злочину, а от за податковими правилами — навпаки, зобов’язаний підтвердити законне походження своїх коштів і майна. Коли таких підхід практикується до «вільних» громадян, то він просто необхідний щодо службових осіб держави. Не можна боротися з корупцією, на тих же засадах, як із злочинністю «взагалі».

— Але ж, мабуть, не існує такого рецепту, за допомогою якого можна було покінчити з тіньовою економікою раз і назавжди.

— Це — все одно, що плекати надію раз і назавжди прибрати у квартирі. Як добре відомо,це, зазвичай, доводиться робити протягом всього життя.

— Ви згадували про створення під егідою РНБОУ, згідно указу Президента, міжвідомчої комісії з фінансової безпеки.

— Фінансова сфера сьогодні є не тільки потенційним рушієм соціально-економічного прогресу, але й реальним джерелом загроз національній безпеці. За таких обставин особливої актуальності набуває ідентифікація, моніторинг і прогнозування процесів (в т.ч. потенційних загроз), що відбуваються на фінансових ринках — банківському, фондовому та страховому. Комісія має здійснювати ефективний контроль за масштабними фінансовими операціями та потужними валютними потоками на всіх сегментах фінансового ринку.