«Треба не від холоду потерпати, а з білих ведмедів приклад брати»

Перед 6-м чемпіонатом України із зимового плавання (що проходив на Венеціанському пляжі київського Гідропарку) привернула до себе увагу постать оголеного чоловіка. Він зосереджено стояв біля краю води (+1 о C), здійнявши руки до небес. Імовірно, в такий спосіб він підживлювався енергією Космосу. Щоб, так би мовити, перед змаганням підзарядити внутрішні акумулятори.

Але все-таки більше мене вразив дідусь у плавках. Його голову, крім віночка жовтувато- сивого волосся, прикрашали ще дитячі заячі вушка на гумці. На зразок тих, які одягають маленькі діточки на ранкових святах у дитячих садочках. Щось дуже мене цей дідусь заінтригував. Чи він бува не клієнт психдиспансеру? Та головне, поки що він поводився не агресивно й постійно усміхався, демонструючи двоє єдиних передніх зубів.

Команди у спортивних костюмах урочисто вишикувалися по лінійці. Всього у змаганнях із зимового плавання (влаштованих чомусь навесні) брало участь 17 команд із різних областей України.

Ведучий з обличчям Іллі Муромця був одягнутий у білу сорочку з короткими рукавами й легкі сірі брючки. Усім своїм виглядом він виявляв зневагу до прохолодного повітря (+5 о C). Дивлячись на нього, згадувалося літо. Він повів розложисту промову в доброму радянському стилі. Хвилин десять ведучий бажав успіхів в «особистому житті і праці». Всього цього можна досягнути, «тільки якщо регулярно загартовуватися».

Інший оратор — сивочолий чоловік у червоних шкарпетках та сірих кросівках — продовжив розпочату лінію й повідомив сумним голосом, що загартовування, крім усього іншого, «виробляє добрий настрій». І в Києві вже «немає такого джерела, де б люди не загартовувалися...»

Потім оголосили, що пробу води здійснить Нептун із почтом.

Почет складався iз чотирьох громадян. Першим був дідусь із вушками (дякувати Богу, він виявився артистом-аматором, а не психом зі стажем). Другим — якийсь чолов’яга в чорних спортивних бавовняних штанах, позаду до яких був пришитий ганчірний хвіст. На голові в нього була маска з двома маленькими ріжками, а з рота стирчали пластмасові ікла. Вийшов такий собі гібрид чорта і Бетмена. Цей химерний почет вінчали дві угодовані «русалки» середнього віку в купальних костюмах. На чолі процесії був, природно, сам морський владика.

«Чорт» переплюнув «зайчика» щодо популяризації себе. Він гучно кричав фотографам, то з одного місця, то з іншого: «Швидше знімайте мене». Незважаючи на «чортів» гарт, п’ятиградусне повітря не дуже гріло. Проба води відбулася. Розпочалися змагання на двох двадцятип’ятиметрових доріжках, позначених на річці пенопластовими буйками. Змагалися у двох вікових категоріях: до 35 років і після.

Жінки перші сміливо кинулися в крижану пучину. І стали темпераментно розсікати почервонілими тілами холодну воду. Публіка заулюлюкала. Одна з учасниць в азарті битви збилася з курсу і вискочила на мілководді. Та не розгубилася, а, впираючись у дно ногами, побігла до фінішу. Її колишній чоловік (як він пояснив згодом) голосно і весело кричав: «Ніхто нічого не бачив! Усе чесно!» Спрацювали родинні почуття. Чоловіки змагалися не менш азартно. Їхні шанувальниці істерично вищали на березі. Відрізнявся однаково бурхливим ставленням до всіх учасників чоловік у шкіряній куртці й кашкеті. Заздалегідь дізнаваючись ім’я одного з плавців, він палко і щиро кричав: «Давай, Борю, давай!» Потім: «Давай, Петю, Вітю, Сашо, Колю...» тощо. Його дочка, трохи соромлячись виявлення таких «уболівальницьких» почуттів, відверталася, соромливо бурмочучи: «Тату, не кричи». На що чоловік у кашкеті резонно заперечував: «Дак вони тоді запізнюватися почнуть. І покажуть погані результати». — «А то й зовсім потонути можуть», — підтримав я його позицію.

Вдвох ми почали уболівати за якогось немолодого чоловіка — вченого. Йому 70 років, чого не скажеш, дивлячись на його чудову фігуру. На старті натовп скандував: «Давай, професоре!», в середині запливу: «Вперед, членкоре!», а на фініші: «Скоріше, академіку!» Отже, мужик усього за 25 метрів зробив блискучу наукову кар’єру — від професора до академіка.

Одна з «моржих» стрибала на одній нозі, намагаючись витрусити воду з вуха, тим часом як наш фотокор Володимир Раснер непомітно підкрався збоку, намагаючись зафіксувати цікавий кадр. Побачивши поруч із собою об’єктив, бідна пані від несподіванки ледве не впала у воду. Раснер, підступно регочучи, віддалився на пошуки інших рідкісних кадрів. Чого не зробиш заради фотомистецтва? Серед жінок переможницею стала Наталя Тимофєєва iз Чернігівської області, її час склав 13,9 секунд. А серед чоловіків — Ренат Довлетов із Київської області, його рекорд — 10,9 секунд. Численним переможцям (кожна вікова група мала по троє призерів) були урочисто вручені медалі, фени і нарди iз шахами. А команда Чернігівської області виграла фарфоровий кубок за перше місце в загальному командному заліку.

Не тямлячись від радощів, один iз учасників повідомив, що склав гімн про «білих ведмедів». (Останнім часом «моржі» чомусь стали іменувати себе «білими ведмедями»). З ентузіазмом поет прочитав свій шедевр і повідомив, що це буде «такий хіт, який будуть чути скрізь». Головна ідея: «треба не від холоду потерпати, а з білих ведмедів приклад брати». Ось так!

Вручаємо, дорогі читачі, на прощання цей рецепт і сподіваємося, що він принесе вам десять тонн здоров’я.