ЩОДЕННИК

Присниться ж таке! Нібито заходимо ми, група поважних чоловіків, у розкішне приміщення, а там — очі розбігаються від краму. В одній кімнаті шикарні костюми, в іншій взуття, ще в іншій найрізноманітніших фасонів сорочки... І головне, що все можна брати задурно, без грошей. Несподіваний голос згори повідомив нам, що здійснилася революція й все це добро належить тепер нам.

Що тут сталося! Поважні чоловіки забігали-заметушилися, в їхніх руках невідь-звідки з’явилися широчезні лантухи, в які вони похапцем скидали костюми, сорочки й іншу мануфактуру. Я, піддавшись загальному психозові, теж забігав-заметушився й опинився в залі взуття. Підходжу до одної коробки, чудові туфлі, але розпарки. До другої — те саме. Повна зала взуття, а вибрати нічого, ви уявляєте?

Друзі мої тим часом не ловлять гав, набивають лантухи. Уже й порожніють зали, поки я безпорадно оглядаюся туди- сюди в пошуках чогось цінного. Ага, ось кімната з продуктами, на тарілці два шматки жирного оселедця. Мерщій хапаю ці два шматки, уже готовий відправити їх за призначенням. Проте згадую, що в мене ж родина, негоже отак самому ковтнути оселедець, не поділившись з рідними. І один шматок таки загортаю в папір. Аякже, прийду додому, а родина спитає, де ж плоди революції? Ось я їм і подам шматок...