Опозиційність не звільняє від відповідальності
Передовсім, втратила актуальність одна із вимог опозиції щодо відставки Генпрокурора Михайла Потебенька. Виявилось, що і за відсутності останнього на робочому місці у Генпрокуратурі є кому застосувати надану цьому органу владу. Раптова необхідність взяти Юлію Тимошенко під варту, що виникла у слідчих прокуратури, має присмак політичного контексту і буде піддаватися різкій критиці. Критика ця буде цілком слушною, якби не одне «але». Хіба лише Тимошенко постраждала від дій наших правоохоронців, котрих аж ніяк не можна запідозрити у послідовності? Може мали рацію комуністи, які виступали проти відставки Потебенька, вимагаючи натомість детального звіту про роботу прокуратури, в активі якої ще чимало малозрозумілих дій. Треба говорити не про сваволю кокретного прокурора щодо конкретної особи, а про систему, коли звинувачення дістаються із сейфів і використовуються у потрібний момент, або навпаки — забуваються до пори до часу в обмін на політичну чи бізнесову лояльність. Та ж сама Юлія Тимошенко, знаходячись на посаді віце-прем’єра, так само виявляла принциповість лише у потрібні моменти, зупиняючись біля певної межі, обумовленої кон’юнктурою. То чим тоді вона краще за прокурорів, котрі саме 13 лютого відчули гостру неприязнь до хабарниці, яку терпіли стільки років на волі?
Навряд чи випадковим виявився збіг арешту Тимошенко із ще кількома подіями, головною з яких слід визнати остаточне визначення із своєю позицією, на яку зважився нарешті Віктор Ющенко. Як там казав французький король Анрі, повертаючись до лав правовірних католиків? Здається — «Париж вартий месси». Так само і наш прем’єр тверезо оцінив переваги знаходження у своєму кріслі, які явно переважають для нього звинувачення у «співпраці з режимом». Хіба Ющенко обіцяв щось опозиції? Згадаймо, що прем’єр лише значуще мовчав, даючи можливість всім вважати себе за союзника. Тепер же проющенківським опозиціонерам слід терміново «відгрібати назад» аби не залишитися залишеними біля наметів, від яких повіяло чомусь холодом товстих стін. Недарма ж так поспішав Костенко, аби випередити своїм відмежуванням від н аметової акції спільну заяву Кучми, Плюща та Ющенка. Видно попередив хтось. Інший Рух ніхто не попереджав, проте розвісивши в обід гасла «Бандитам — тюрми», удовенківці ніби дали відмашку Генпрокуратурі до рішучих дій щодо лідера «Батьківщини».
Тепер власне про «Батьківщину». Ця абсолютно штучна структура, утворена за технологією лазаренківської «Громади», ще діятиме за інерцією певний час. Однак вже зараз ентузіазм партійних активістів нагадує роботу пікетчиків «Громади» біля швейцарського посольства два роки тому: швидше відпрацювати і по домівках. Тим більше що «домівки» у окремих тимошенківців досить пристойні: чотири комітети Верховної Ради — це вам не намет на Хрещатику. Що оберуть депутати «Батьківщини» — фракцію з партією чи конкретний вплив на конкретні питання?
Не викликає сумніву лише одне — народні маси не повстануть і не підуть брати штурмом Лук’янівську в’язницю, де перебуває нині Тимошенко. Та навряд чи це має заспокоїти владу, котра отримала гострий імпульс до дій після ночі, проведеної Кучмою з Путіним у Дніпропетровську за столом переговорів. Бо разом із запитаннями до Юлії Тимошенко про її зв’язки із Павлом Лазаренком, логічно буде запитати і Президента: як так виходить, що призначені ним високі урядовці один за одним виявляються розкрадачами в особливо великих розмірах? В інтересах влади дати чіткі й зрозумілі відповіді на це та інші запитання без демагогії у стилі УТ-1. Тільки в такому разі країна і світ повірять, що Юлія Тимошенко насправді має відповідати за скоєний злочин, а не є жертвою політичних переслідувань. Де гарантія, що незабаром у нас не з’явиться чергова партія із гучною назвою, від якої буде йти сильний запах краденого газу або розповсюджуватиметься висока напруга електрогенеруючих компаній? Якщо феномен «Батьківщини» та її лідера не буде проаналізований, якщо все обмежиться політичною чи судовою розправою із кількома особами, ми знову опинимося у нехорошій політичній ситуації, де свою волю намагатимуться диктувати не справжні партії, а утворення на кшталт «Батьківщини». Продовження теми на 4-й стор.
