Авторське право: між піратом і цезарем
Частими сплесками непідробного обурення та великою кількістю цифр вирізнялася прес-конференція, яка пройшла в рамках семінару «Захист інтелектуальної власності. Форми і методи боротьби з піратством на музичному ринку України». Таку емоційну арифметику легко можна пояснити, адже в зустрічі із пресою брали участь естрадні артисти і представники аудіокомпаній, тобто ті, котрі найбільше страждають від нелегального, неліцензійного поширення модної музики.
Справді, на сьогодні становище з нелегальним (або, як іще кажуть, контрафактним) поширенням аудіо- та відеопродукції просто катастрофічне. Катастрофічне, зрозуміло, не для тих, котрі утримують нелегальні заводи для штампування недоладних копій популярних дисків, а якраз для тих, котрі намагаються займатися шоу-бізнесом більш- менш законослухняно. Для піратів нині дійсно золоті часи. Тільки за період із 1 червня минулого року по 1 січня нинішнього в Україні з’явилося 650 000 піратських «контрафактів». Торгівля ними також іде жваво, адже «самопал» у будь-якому випадку дешевший «за фірму». Тому і на торгових точках — лотках, у палатках, кіосках — продають тільки неліцензовану, піратську музику. З відео в цьому сенсі, до речі, ситуація поступово починає виправлятися на краще, але, знову ж таки, не в нас, а в Росії. Саме з Москви привозять до нас ліцензовані, якісно видані фільми практично на будь-який смак: від авторського кіно — до комерційних блокбастерів. В Україні ж, схоже, цим, як і раніше, ніхто не має наміру займатися всерйоз. Що ж до аудіопродукції — компакт-дисків, касет, — то тут становище і зовсім безнадійне.
Недаремно сенат США всерйоз і, схоже, надовго, заніс Україну в так званий «список 301» — чорний реєстр держав — затятих порушників авторських прав. Становище ускладнюється ще й тим, що фактично порушуються домовленості, які неодноразово укладалися під час державних візитів на найвищому рівні. Особливо ж прикро, що спроби самих артистів та звукозаписних компаній працювати за правилами нічого, крім прикрощів, не приносять. Вражаючий приклад навів присутній на прес-конференції Еl Кравчук. Його новий сингл «Навiщо», випущений днями лейблом «Partija records», — то дійсно гарна робота. Пісня записувалася на одній із найкращих студій у Лондоні; крім того, вельми незвичайною бачиться участь у цій роботі Олега Гітаркіна, учасника культової російської поп-групи «Ніж для фрау Мюллер». Одним словом, дуже своєрідний і добре зроблений музичний продукт. Однак не встиг іще сингл надійти в продаж, як на прилавках уже замиготіла його піратська копія, котра і за зовнішнім оформленням, і за якістю вельми нагадує пародію на оригінальний диск.
Подібних прикладів наводилося і на семінарі, і на прес- конференції дуже багато. Заходи, які пропонує держава, поки що найповільнішої, бюрократичної якості. Наприклад, цілий загін чиновників займається складанням реєстру контрольних (акцизних) марок на товари. Неспішно розробляється і законопроект про авторське право, однак у рекордингових компаній є серйозні і, здається, небезпідставні побоювання, що він насамперед може вдарити по легальних виробниках. Принаймні вольове регулювання приносить мало користі, — наприклад, після Нового року спеціальним розпорядженням було зупинено всі заводи з виробництва компактів незалежно від того, яку продукцію вони виробляли, але від того мало хто виграв.
Так чи інакше, але проблеми нашого аудіобізнесу — частина ширшого і все ще проблемного контексту будь-якого бізнесу в пострадянських умовах. Однак у музичної індустрії є одна безперечна перевага — вона може зробити так, щоб жити стало якщо і не краще, то хоча б веселіше. Зрештою, наведення порядку в цій галузі якраз не вимагає особливих надзусиль, тим більше, що загальне бажання грати по- чесному — в наявності. Можливо, звідси і почати?
