Подiї 1915-го: два погляди

Прочитавши статтю пана Дениса Скляренка («День», 9 листопада) про вірмен під час османського правління, я була вражена рядом неточностей. Вважатиму за честь для себе повідомити вашим читачам про справжню суть цього питання.

Всупереч брехливим пропагандистським твердженням, сфабрикованим iз расистськими та імперіалістськими цілями, Османська iмперія ніколи не здійснювала масштабних актів знищення 1,5 мільйонів вірмен. Ряд видатних вчених, котрі займалися османською історією як у минулому, так і в наш час, прийшли до висновку, що розмови про геноцид, жертвами якого були вірмени з Османської iмперії, є неточними, недоречними і необгрунтованими. Протягом століть турки і вірмени жили на землях Османської iмперії у мирі. Вірмени займали посади міністрів, послів та інші подібні посади. Наприклад, Народангян Ефенді протягом багатьої років був міністром закордонних справ Імперії. В цілому, члени вірменської громали були заможними і проявляли активність в економічному житті Османської iмперії.

Однак царська Росія та Британія розпочали політику підбурювання християнських меншин Османської iмперії до заворушень. Їх метою було заохочення розпаду Османської імперії для досягнення власних імперських цілей. На жаль, у рамках цього процесу в середині 1850-х років сепаратистські банди почали підбурювати до бунту вірмен з Анатолії. Вірменські банди, знаючи, що кількість їх населення буде недостатньою для задоволення їх територіальних амбіцій, прагнули викликати зовнішню інтервенцію для здійснення своїх підступних планів. Зокрема, шляхом масових вбивств невинних турецьких громадян вони сподівалися викликати насильство у відповідь, яке стало б підставою для зовнішньої інтервенції.

Ця зрада досягла свого апогею під час Першої світової війни. Сподіваючись на те, що для створення незалежної вірменської держави їм вдасться отримати частину османських територій, вірменські банди у Східній Анатолії відкрито співпрацювали з загарбницькими російськими арміями, перерізали Османські лінії постачання, озброювали цивільне вірменське населення та вбили десятки тисяч турецьких сільських жителів.

Відповіддю Османської iмперії у цій ситуації був наказ перемістити вірменські елементи зі шляху російських загарбників та з інших місць, де їх присутність могла ослабити османську оборону та безпеку мирних жителів. Причиною цього османського рішення було як бажання не допустити подальшого кровопролиття, яке могло б виникнути в результаті тривалої ворожнечі між громадами, так і цілком зрозуміле бажання захистити лінії постачання та солдатів османських армій від жорстоких вірменських нападів. Борхос Нубар Паша, котрий очолював турецьку делегацію на Паризькій мирній конференції після закінчення Першої світової війни, відкрито визнав, що саме через співпрацю вірмен iз ворогами, османськими властями було вирішено переселити їх. Також слід пам’ятати, що переселення вірмен, які жили у східних провінціях Імперії, до інших регіонів Імперії, таких як Сірія та Ліван, відбувалося на тлі однієї з найкровопролитніших воєн в історії. Як турки, так і вірмени постраждали від посухи, суворої зими, захворювань і бандитизму, а також від неприкрито ворожих дій, кількість потерпілих від яких становила приблизно 3 мільйони мирного турецького населення. Ні страждання турків, ні страждання вірмен не можна розглядати як окреме явище. Вони були частиною трагедії війни, від якої потерпіли всі без винятку громадяни Османської iмперії. Що стосується звинувачень у тому, що у цій трагедії було вбито 1,5 мільйона вірмен, мені лише хотілося б сказати. Що в той час загальна кількість вірмен, котрі проживали у всій Османській iмперії, була значно менше цієї цифри, а на вірмен, що проживали у східних провінціях, рішення про переселення не поширювалось.

Якщо за ті вісімдесят п’ять років, що минули з 1915 року, вірмени щось стверджували, це робилося тими вірменськими пропагандистами та їхніми попутниками, які мало поважали правду. Атмосфера гармонії та миру, що існує між турецьким народом та вірменською меншиною, котра зараз проживає у сучасній Туреччині, сама по собі є свідченням правди.

Ми всі повинні пам’ятати, що історія є знаряддям гуманізму, якщо вона використовується для встановлення порозуміння між народами, а не як фактор ворожнечі.

Сподіваюся, що мені вдалося прояснити це питання. Залишаюся щиро ваша, Йапрак АЛЬП, третій секретар посольства Туреччини в Україні

ДО РЕЧІ

Коментуючи для «Дня» рішення французьких сенаторів, про яке йшлося в нашій публікації від 9 листопада ц.р., Надзвичайний посланник та повноважний міністр посольства Вірменії в Україні пан Рубен Азізбекян зазначив, що Вірменія вітає визнання Сенатом Франції геноциду вірмен. За його словами, «Це рішення не тільки відновлює історичну справедливість, але й даючи правильну оцінку реаліям минулого, дозволяє долати успадковані складні питання та створити сприятливі передумови для розвитку регіонального співробітництва».