Геополітика з «труби»
За рейтингом світових новин останніх трьох тижнів безперечне лідерство посідають трагічні події на Близькому Сході, де, здається, втрачено останні сподівання на перемогу здорового глузду, бо провокується початок нової війни.
Перипетії навколо газу та газопроводів, на щастя, не можуть викликати жодної війни, окрім «холодної», і по-справжньому турбують хіба що українців та поляків, які все ще вважають Київ своїм стратегічним партнером.
Перипетії дуже прості. Західна Європа «дозріла» до збільшення споживання газу та нафти. Особливо, коли ситуація на Близькому Сході абсолютно непередбачувана, норвезькі запаси не видаються грандіозними, а з Росією так чи інакше все одно потрібно знаходити спільну мову. Власне, країнам Заходу все одно, звідки саме йтиме газ, нафта чи щось іще, потрібне для повсякденного життя — важливо лише, щоб це було гарантовано, якісно й відносно дешево. Тому для західних урядів проблема не є політичною, і коли «Газ де Франс», «Рургаз» та інші компанії підписують протоколи про наміри з «Газпромом» — це не стільки велика політика, скільки звичайне забезпечення власних інтересів. Які природно збігаються з різними інтересами Росії. І якщо ці інтереси якось розходяться з інтересами України — то це насправді її власні проблеми.
Проблеми для Польщі швидше психологічні. Варшава вбачає в самому існуванні незалежної України запоруку свого більш або менш щасливого життя в європейській родині, чого вона наполегливо прагне. Тому Україна стає для неї природним стратегічним партнером, незважаючи на різні нюанси та різні швидкості розвитку, а її проблеми — якоюсь мірою й польськими проблемами. Оскільки повне входження України до російської сфери впливу за прикладом Білорусі до польських інтересів абсолютно не входить, Варшава шукає цьому протидію й намагається, наскільки це можливо, «достукатися» до своїх європейських партнерів. Власне, пануюча західноєвропейська точка зору, яку спростовує західна дипломатія на словах, але виконує на практиці, свідчить, що Україну раз і надовго занесли саме до спільноти, очолюваної Росією. І, мабуть, небезпідставно.
Варшава має й свої причини ображатися на Захід. Бо дійсно, її поглядом на проблему, яка начебто важлива для її життєвих інтересів, могли б і поцікавитися. Якщо в майбутній об’єднаній Європі дійсно не планується поділ на «старших» та «молодших» союзників. Що не може не змусити і поляків, і чехів, і словаків серйозно замислитися над своїми європейськими перспективами — причому абсолютно безвідносно до конкретної проблеми, пов’язаної з газопроводами. Це, власне, може стати найсерйознішими відголоском сьогоднішніх перипетій. І можливо, саме тут і могло б відкритися досить широке поле діяльності для української дипломатії.
А щодо конкретних політичних та геополітичних проблем для України, пов’язаних з газопроводами, їхньою приватизацією тощо — то, може бути, над цим варто було думати і прораховувати варіанти кілька років тому. Зрештою, Росія теж, здається, має право мати свої власні інтереси.
