«Ворожі агенти» в херсонських пісках

Херсонські пляжі... Притчею во язицех стала їхня «чистота». Нині, коли календарне літо закінчилося, тему не знято з порядку денного — народу в херсонському «Гідропарку» — хоч гатку гати. Як тут відмовишся від доручення редактора — двогодинного «відрядження» на пляж? Свята справа.

Загальновідомо, якщо театр починається з вішалки, то пляж — із роздягальні. Зайшовши до неї, рідної, відразу ж починаєш розуміти: мало, мало у нас реклами. Ні, реклами жіночих гігієнічних засобів достатньо, а от про культуру їх використання — краще помовчимо.

Переодягнувшись, рушаю до такої бажаної і довгожданої дніпрової води. По дорозі раз у раз натикаюся (раніше не помічав, а це ж відрядження) на безліч речей, які просто не мають права бути присутніми на пісочку у місці масового відпочинку. Це — зім’яті сигаретні пачки, етикетки від цукерок, наклейки з пляшок, фруктові кісточки, тлінні залишки раків і тараньки і гори — просто гори — соняшникового лушпиння.

Ось я, нарешті, у воді. О 8 ранку вона ще прозора, дрібних верховодочок видно. І бичків — маса. Ні, не тих, що ми до Червоної книги записали, а тих, що з фільтром. Народу у воді ще мало, і є куди відсунутися від діда, котрий сплутав, мабуть, пляж із банею. Зайшовши у воду, він старанно милить мочалку якимсь смердючим милом і ялозить нею по своєму загорілому тілу.

Дідусю, дорогенький мій! Я розумію, що з банями в Херсоні сутужно, всі зачинені, на пляжі і простіше і дешевше, але чому, скажіть, усі повинні плавати й пірнати у ваших обмилках?

А народу у воді все ще мало. Тому відсахуюсь у протилежний бік — бабуся загнала у воду свого барбосика, який дещо повискує, поки вона змиває з нього гріхи. І, мабуть, бліх — надто вже завзято він кілька хвилин тому почухував свою густу шерсть.

Бабусю, шановна! Так, я був у дитинстві юним натуралістом і тримав у клітці папугу. Так, я вже три роки безуспішно веду з дружиною переговори про купівлю собаки. Але, пардон, я не маю наміру з ним купатися! А з вашим — тим більше.

Вибираюся з води і біля самого бережка помічаю молоду матусю, яка допомагає своєму півтора-дволітньому малюкові вирішити найважливішу з проблем. Хлопчисько з почуттям добре помітного задоволення збільшувало кубатуру Дніпра.

Мамусенько! Сьогодні ваше хлопченя робить «пі-пі» у річку на пляжі, а підросте і робитиме це ж саме у під’їзді чи підворітті. І також у людей на очах. Хоч, якщо розібратися, відхожого місця на пляжі, так щоб відразу, якщо припекло, не виявиш. І всі пляжники вирішують свої невеликі проблеми у річці. А десь по обіді вже жартують: «У цій сечі вже мало води». Один мій знайомий ще років 10 тому потрапив на пристойному зарубіжному курорті у басейн. Ну і «согрішив» за пляжною звичкою. Вода навколо нього відразу ж колір поміняла, у басейні сигналізація спрацювала, і ті купальщики миттю повискакували — сеча у воді! Ну, а в нас на пляжі течія, так що все гаразд...

Приліг у затінку відпочити на підстилці. Неподалік на матрацику явно інтелігентна середніх років пара палко сперечається про імпресіоністів. Їй до смаку ранній Сезанн, а він «відстоює» блакитний період Пікассо. Ну сущі інтелігенти. Однак соняшниковим насінням плюються при цьому — що ті візники. Навколо в радіусі метра весь пісок лушпинням обсипано, а «інтелігентам» — все одно: вже обговорюють «Танцівниць» Дега і житіє Гогена в Полінезії.

Шановні! Розумію: всією душею ви в «Ермітажі», але наплювали ж бо на пляжі!

От і пролетіли дві години мого пляжного відрядження. Згадалася стара дворова пісенька під гітару: «А ты приди ко мне на пляж, а ты со мною рядом ляжь...» Ні, співгромадяни, не надто приємно тепер на пляжі лежати. І винуватити у цьому нікого, крім нас самих.