Чи слід вбивати ведмедя?

КАЛЕНДАР

Той, хто збирається заробити гроші показом певного видовища, має насамперед залучити до видовища глядача. А глядач любить, щоб його поважали. Про це не завжди пам’ятають наші футбольні керівники, нагадуючи співачку, на яку двадцять років тому ходила публіка, а тепер не ходить. Справді, двадцять років тому глядач був готовий терпіти перенесення матчів, зберігаючи придбані квитки чи купуючи нові. Ті часи минули назавжди, і роботу слід починати практично з нуля. Ніякі футбольні лотереї і тоталізатори, про які згадує пан Случевський, не запрацюють без стабільного календаря ігор, ніяка телекомпанія не заплатить справжніх грошей за право показу футболу, який в останній момент можуть перенести на інший день і час. Здавалося, і вищу лігу скоротили до непристойних 14 команд, і календар узгодили-переузгодили. А витримали лише місяць. І причина тут, здається, в елементарній неповазі до свого чемпіонату. Чемпіонат країни має бути для футбольних команд основним змаганням, як це є в усіх футбольно розвинутих країнах. Що ж ми бачимо у нас? У перерві останнього футбольного матчу на стадіоні «Динамо» в Києві між господарями і ЦСКА публіку старанно розважав високопрофесійний Олександр Липенко. І що він казав публіці? Що головне для «Динамо» — матч у Бєлграді. Може, це і справді так, але ж говорити це людям, що прийшли на стадіон, означає визнати, що вони прийшли на второсортне видовище. І це у той час, коли ігри між командами одного міста усюди в світі є чи не головними футбольними подіями року! Стверджувати після цього, що ми дбаємо про підвищення інтересу до національного чемпіонату вже стає незручно. Така самонеповага разом із заплутаним календарем позбавляє наш футбол ще однієї невід’ємної складової — інтриги.

ІНТРИГА

У футбол грають заради виграшу. Тому ніхто не може закинути керівнику футбольного клубу занадто сильне бажання перемоги для своєї команди. Але повноцінною ця перемога буде лише тоді, коли буде досягнута у рівній боротьбі. Створення переваг окремим командам автоматично знижує рейтинг турніру. Аргумент про те, що гравці того чи іншого клубу грають ще й у єврокубках та за збірну, застарів сильніше, ніж дизайн футболки фаната Парамона. Клуби- лідери на те й мають більше коштів, більше хороших гравців і кваліфікованих тренерів, щоб грати частіше за аутсайдерів. В Іспанії, чиї клуби розіграли у травні між собою європейський Кубок чемпіонів, ніхто й не подумав міняти календар свого чемпіонату чи кубка в інтересах «перевантажених» «Реала» чи «Барселони». «Реал» з кубка просто знявся, навіть не намагаючись просити «піти назустріч, оскільки «Реал» представляє Іспанію в Єврокубках». Подібний звичний для нас словесний зворот просто неможливо перекласти на іспанську, італійську, англійську чи іншу мову. Тільки з російської на українську і навпаки. І поки ігри чемпіонату України не стануть головною метою всіх без виключення наших команд, ні про який глядацький інтерес до цих ігор говорити не доведеться.

Знову повернусь до матчу «Динамо» — ЦСКА. Якби цей матч навіть показували ста двадцятьма камерами з усіма цифровими примочками і доручили вести репортаж про нього найкращим професіоналам, все одно не вдаслося б приховати відчуття нелегкої роботи, з яким футболісти бігали по полю. Все ніби було як слід — тактика, техніка, належна кількість ТТД, ясна річ, однак народ на зайнятій третині трибун відверто нудьгував. Не було вогню в очах футболістів, не було настрою будь-що перемогти. Так собі — тренувальний спарринг, а не захоплююче «дербі», яке поспішно анонсувала преса. Після гри ні у гравців, ні у тренерів на обличчях ні радості, ні печалі. Відіграли — і пішли. За два дні дивився по ТБ шотландський чемпіонат, де вічний чемпіон «Рейнджерс» обігрував аутсайдера. Може, там щось не те було із кількістю ТТД, однак повні трибуни до останньої хвилини гнали обидві команди в атаку і футболісти бігли і атакували попри те, що за два дні «рейнджерам» грати на Лігу чемпіонів. Звідки такий контраст? Та повернемось до ще кількох причин, які заважають нашому телевізійному футболу бути конкурентноздатним.

СКАНДАЛИ

Шановний Семен Случевський із незрозумілою гордістю пише про те, що «окремі журналісти» не дочекались відкритої боротьби за посаду президента Федерації футболу між Суркісом і Пустовойтенком. Не пишатися цим треба, а шкодувати, що не відбулась відкрита суперечка між двома людьми, які мають кожен свій погляд на розвиток футболу. Хіба було б погано, якби аргументи Суркіса переважили аргументи Пустовойтенка у відкритих дебатах? Хіба б це не привернуло увагу до нашого футболу? За кордоном футболісти, тренери, президенти клубів самі провокують скандали, нема жодного випуску тої ж іспанської газети «Marca», де б не сперечалися між собою всі, причетні до футболу, люди. У нас же газети й журналісти змагаються в основному в тому, хто краще похвалить Лобановського. Згадую, як прибіг на прес-конференцію після матчу з «Динамо» тренер «Црвени Звєзди», добре відомий в Європі фахівець Славолюб Муслін, випередивши більшість журналістів. Дуже незручно було перед ним приймаючій стороні за наших тренерів, які не поспішають до преси. Навіть в посткомуністичній Югославії всім ясно, що без справжнього галасу в пресі говорити про увагу до футболу не доводиться. Невже наші футбольні діячі не бачать, як діячі естрадні навмисно пишуть і говорять про себе всiлякі нісенітниці, аби тільки народ пішов на концерт, бо естрада цим заробляє гроші. Знову про гроші…

ГРОШІ

Повертаючись до статті п.Случевського не можна не помітити, що назвавши зароблені київським «Динамо» гроші, автор послався на офіційні дані УЄФА. Говорти про вітчизняні «таємниці футбольних грошей» вже навіть і не смішно. Ми ж не діти, яким не розповідають, що було між казковими принцем і принцесою після того, як вони взялись за руки і подивились один одному в очі. Навіть польська преса відверто підраховує бюджети «Динамо», «Шахтаря» та інших наших команд, а ми мовчимо, як ті лицеміри радянських часів, коли у нас «не було сексу». В чому полягає страшна таємниця суми заплаченої «Динамо» за Деметрадзе чи Шацьких? Кому насправді треба, ті все й так знають, а народ дуже не любить, коли його тримають за дурня. І коли по одному каналу він бачить футболіста, за якого заплатили конкретні два мільйони, а по іншому гравця, який отримує «певну суму», він без сумніву буде дивитися перший із каналів.

ХАЙ ЖИВЕ ВЕДМІДЬ!

Можна було б ще довго перераховувати всі ті загальновідомi умови успішного показу національного футбольного чемпіонату по телебаченню, які у нас поки що ігноруються. Хоч і повільно, але наш футбол набуває цивілізованих рис. Навіть футбольні коментарі на нашому ТБ вже не так ріжуть вухо, як це було ще кілька років тому. А коли футбольні трансляції будуть по-справжньому заробляти гроші, хороших коментаторів виявиться більше ніж досить. Ніхто не триматиме біля мікрофона людину, яка «знижує рейтинг». Цілком вірним є також твердження Семена Случевського, що підвищення якості телетрансляцій нашого футболу стало заручником амбіцій окремих людей, які діють за принципом «і сам не гам, і нікому не дам». Хотілося б щоб після оновлення керівництва нашого футболу частина передвиборних обіцянок не забулася, як було це після створення ПФЛ, щоб наш футбол спільними зусиллями всіх став бажаним гостем на телеекранах не тільки українців, а й зарубіжних глядачів. Справді, не слід ділити шкуру невбитого ведмедя, бо і ведмедя, тобто справжнього телефутболу, у нас поки що, власне, і немає.