Вибір зобов’язує
На парламентських виборах-98 цікавили мене електоральні перспективи партійного об’єднання під назвою «Європейський вибір» (було таке!) — електорат «не зауважив» його, і нема такої депутатської групи чи фракції в нашій ВР. Зрештою, й діяльного Клубу українських «європеїстів» теж немає. Ні в славному стольному городі руських «базилевців» Києві, ні в княжому галицько-волинському столичному місті Львові чи деінде.
Говорячи теє, зовсім не іронізую. Європейський вибір України, якщо декларування його трактувати поважно, — це вибір нової для української держави і суспільства моделі цивілізації. Історія дала нам такий шанс, можливо, за останні півтисячоліття єдиний раз.
Нам бракує пропаганди серед українців комплексу цивілізаційних цінностей, що живлять ідеали європейської самосвідомості. Зауважу: ці цінності не зводяться до лібералізму, не містять у собі толерування кривд і несправедливостей. Нас вабить західний добробут, ми хочемо мати, але не хочемо БУТИ. Бути собою, бути народом, нацією. Бути самодостатніми — мовно, культурно, духовно, економічно, досконало знаючи і шануючи своє національне, як чехи, наприклад.
Україна може бути цікавою для Європи і решти світу, власне, своєю українськістю, а не приналежністю до російсько-радянської культурної сфери. Європейський вибір зобов’язує: більше України в Україні! Не «малоросійства», не хохляцтва.
Наших державних мужів, політичні партії, парламентські фракції, інтелектуальні та бізнесові кола він, цей вибір, зобов’язує організувати державну владу включно із засадами формування та діяльності уряду, регіональне та територіальне самоврядування за європейським зразком, не допустити концентрації власності в руках невеликої групи осіб, подолати олігархічність і клановість, що загрожує переродженню молодої держави у контрольовану злочинцями територію.
Це не є заплямленням чорною фарбою світлого «полотна». Оголосивши про свій європейський вибір, ми повинні спитати себе, ким і якими хочемо бути в Європі, знайти в ній друзів і пильнувати свої інтереси.
