Одеський американець
Після дворічної перерви у Києві з величезним успіхом виступили музиканти Одеського державного філармонічного оркестру.
За вісім років, які очолює оркестр маестро Ерл, його колектив домігся значних успіхів. Музиканти багато гастролюють не тільки в нашій країні, а й за кордоном. Хобарт Ерл — перший і єдиний в історії нашої країни іноземець, удостоєний звання Заслуженого артиста України. В одеситів у столиці маса шанувальників: представники дипломатичного корпусу багатьох країн, акредитованих в Україні, народні депутати Верховної Ради, діячі мистецтва і просто меломани.
На початку оркестранти перед музикою Густава Малера виконали маленький пятихвилинний шедевр Ч.Айвза «Запитання без відповіді». Хоча, правильніше перекласти цей твір, як «Те запитання, яке залишилося без відповіді». Айвз — один iз засновників нової американської школи. У композитора дуже гармонійна мова. Оркестранти грають тихо. Через 40 секунд звучить труба, яка знаходиться за кулісами і задає одвічне запитання: «Хто ми, звідки і куди йдемо?» На нього намагаються відповісти флейти. Та труба, незадоволена відповіддю, знов і знов запитує, а флейти звучать чимраз голосніше, швидше, дисонансніше. У фіналі запитання тоне в тиші...
— Дев’ята симфонія Густава Малера — величезний філософський твір про ХХ сторіччя. Написаний у 1911 році як прощання композитора зі світом і життям. Він його творив, коли був уже смертельно хворим. Мені здається, що за духом воно близьке до «Патетичної симфонії» Петра Чайковського, — натхненно розповідає про автора Ерл. — Маестро був забобонною людиною. Він панічно боявся цифри 9 — пам’ятав, що Брукнер, Шуберт, Чайковський, написавши свої дев’яті симфонії, невдовзі вмирали. Тому Малер вирішив перехитрити долю, і швидко склав ще й Десяту симфонію. Так, у 1904 році з’являється на світ його вокальний цикл «Пісні про померлих дітей». Після цього злий рок упав на його сім’ю і забрав на той світ одне за одним його діточок.
Про Малера Хобарт може говорити годинами. Дев’яту симфонію його оркестр виконує втретє за нинішній сезон і вперше — на сцені Національної філармонії. Два місяці тому колектив повернувся з гастролей у Німеччині. Там музиканти виконували російську музику. «Ринок і кон’юнктура — слова, які мені не дуже подобаються, але саме вони становлять суть того, що нині відбувається в музичному світі, — зітхає Ерл. — Нас чудово приймали. Хоча зарубіжний імпресаріо боїться експериментів. Їх важко переконати скласти програму з невідомих широкій публіці творів. А скільки є справжніх музичних шедеврів. Наприклад, виступаючи в Австралії, мені довелося витримати бій з дирекцією філармонії, щоб домогтися дозволу виконати «Карпатський концерт» Мирослава Скорика. Імпресаріо кричав, що я хочу його розорити і ніхто не буде цього слухати! Я впевнений, що українська музика — це скарб, який ще має бути відкритим зарубіжній публіці. Пам’ятаю, коли у фіналі ми зіграли «Ще не вмерла Україна», то у багатьох глядачів струмками текли сльози».
Юрій Костенко, посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України, не пропускає жодного виступу Одеського державного філармонічного оркестру і цього вечора також прийшов на київський концерт. Із Хобартом Ерлом він познайомився в 1992 році. Того часу Юрій Васильович був послом України в Австрії: «Одесити виступали у Віденській опері. Апофеозом вечора стало виконання увертюри до опери «Тарас Бульба» Лисенка. Вона прозвучала як гімн нашої країни. Саме з того моменту ми з Хобартом подружилися».
Справді, тріумф за кордоном — це добре. Та не менш важливо підіймати культурне життя в Україні, вважає диригент.
— Іноді руки опускаються. Хочеться все кинути. Найбільше допікає байдужість чиновників усіх рангів і мастей, — морщиться Ерл і, хвилюючись, починає вставляти англійські слова. — Я чудово розумію, що якщо працювати по-справжньому, то без труднощів не обійтися. Мені дуже важливо створити гарну базу, щоб мої музиканти могли зростати, різноманітити репертуар. Адже творчий потенціал у нашого оркестру великий. За декілька років ми купили нові інструменти на 100 тисяч доларів. Оновили литаври, труби, валторни, ріжки. Культурне життя України не може бути тільки експортом, потрібен також імпорт. Ми маємо їздити на гастролі, а до нас, у свою чергу, мають запрошувати зарубіжні колективи. В Америці нашi друзi створили благодійницький фонд «Музика». Цього місяця в нас з’явився довгожданий привiд порадіти. Уже відреставрували фасад і сцену філармонії. Однак, з іншого боку, засмучує, що на сьогодні заборгованість із виплати зарплати співробітникам становить 100 тисяч гривень. Як бачите, проблем у нас досить.
Розмовляючи з паном Ерлом, я помітила, що він, американець, хворобливо реагує на знегоди, з якими доводиться стикатися музикантам. Часто каже «ми», маючи на увазі Україну. За роки його керівництва в оркестр прийшло багато молоді, але й ідуть люди нестарі, талановиті, розчарувавшись у професії, через хронічне безгрошів’я, життєву невпорядкованість. Цього місяця він підписав чотири заяви на звільнення.
— Коли оркестранти приходять на репетицію, я їх настійно прошу відкинути домашні турботи і сконцентруватися тільки на музиці. Поки що я тільки добився повної самовіддачі на концерті, — зізнається маестро.
Перед виступом Хобарт зосереджений, діловитий. Він усі партитури знає напам’ять. За словами його дружини, скрипальки оркестру Аїди Сорочинської, Ерл — трудоголік. Зовні абсолютно не хвилюється перед концертом, а про вулкан пристрастей у його душі можна тільки здогадуватися. Розбір «польотів» робить після кожного виступу, помічаючи всі огріхи. Він не вміє відпочивати, постійно в русі та нових проектах. «Хобарт — реаліст і романтик одночасно», — усміхається Аїда. З 1994 року вони живуть разом. Службовий роман переріс в ідеальне сімейне життя. Тривалий час подружжю доводилося знімати квартиру, і лише недавно вони обміняли та відремонтували своє «гніздечко» за два кроки від філармонії. Із 13-річним Павлом, сином Аїди від першого шлюбу, Хобарт скоро порозумівся. Хлопець також захотів стати музикантом і подався вчитися в Північну Шотландію — школу, яку блискуче закінчив Ерл. «Я міцно вріс в одеську землю», — сміється Хобарт.
ДОСЬЄ «Дня»
Хобарт Ерл народився у Венесуелі. Громадянин США. Із 1992 року головний диригент і художній керівник Одеського державного філармонічного оркестру. До цієї посади він очолював Віденський камерний оркестр, симфонічний оркестр Tonkuenstler та Noord-Nederlands Orkestr у Голландії, у США диригував філармонічним оркестром Баффоло та філармонічним оркестром Флориди. Був фундатором і художнім керівником камерного оркестру «American Music Ensemble Vienna/Ensemble for Viennese Music New York», диригував прем’єрами більшості творів сучасної музики та відродив кілька маловідомих творів кінця XIX і початку ХХ ст. Ерл — учень Фердінанда Лайтнера, Леонарда Бернстайна і Сейджі Озава. Навчався диригування в Музичній академії Відня, одержав диплом кларнетиста в Лондонській консерваторії і закінчив Прінстонський університет США. Досконало володіє англійською, іспанською, німецькою, італійською та французькою мовами. Самостійно за два місяці вивчив російську мову, коли приїхав працювати в Одесу. Українською розмовляє теж цілком пристойно. Разом з Одеським державним філармонічним оркестром Хобарт Ерл записав на англійській фірмі «ASV» серію компакт- дисків із творами українських композиторів, яких раніше не записували.
