ЩОДЕННИК

Це була справжня молочна сосиска! Уявляєте! Як ті, що колись коштували два п’ятдесят. Пружна і соковита. Навіть якщо її перевариш, вона не розвалиться на, пробачте, «какашки», а просто, збільшившись в об’ємі, лопне. Мов добре спечений хліб.

— Синку, почім вони?

— Сім п’ятдесят.

— Ясно. А я брала по 6-50. Не найдорожчі, але ж і не найдешевші.

Взагалі-то ні сосисками, ні вареними ковбасами я не захоплююся. Відтоді, як знайома робітниця м’ясокомбінату розповіла, з чого їх роблять. Це було ще в моїй юності. Та корисна інформація час від часу забувається, і я «влипаю».

Іду впроголодь із роботи. Яскраво освітлені кіоски в підземному переході нахабно дратують м’ясоковбасними виробами. Згадую смак сосисок, куплених недавно сином. У роті починається слиновиділення, ноги самі завертають не туди, куди слід. Топчуться, топчуться... У голові повним ходом триває мозкова діяльність. Сосиски по 7-50. А це — ті чи не ті? За таку ціну всюди їх навалом.

Внутрішній голос підступно нашіптує: «Не обманюйся, це та сама гидота, від якої ти плювалася не раз». «А раптом це ті, смачненькі?» — думаю я і прошу зважити 300 грамів. Удома, ще не знявши каструльку з вогню, бачу, що з обох кінців целофанової «сосиски» вилізли дві дулі.

— Так тобі й треба, — кажу сама собі. — Краще б замість цієї гидоти купила 100 грамів СК. А ще краще — півкіла мандаринів. У їжі принцип «Краще менше, та краще» — не для багатих. Він — для розумних.

— Стривай-но, стривай, — суворо зупиняє внутрішній голос. — Здається, ти сповзла з теми? Мова йшла про справжнє і несправжнє...

— Ну, це вже філософське питання...

— Синочку, а де ти тоді купував сосиски?