Криваве вугілля України

Перші спроби реформування вугільної галузі відносяться до 1996 року. До цього часу у вугільній промисловості працювало 650 тис. шахтарів, які добували 66 млн. т вугілля в 275 шахтах. За цього продуктивність праці на шахтах була надто низькою: якщо український шахтар видобував 100 т збагаченого вугілля в 1995 році, то аналогічна цифра для Росії — 200 т, для Польщі — 400 т. За цього собівартість українського вугілля становила 150% його ринкової ціни. Незважаючи на це, вугільна промисловість отримувала $240 млн. через прямі субсидії бюджету й $600 млн. від інших галузей економіки — через накопичену заборгованість.

Протягом 1996—1999 років стан галузі залишався стабільно поганим. Реформи, покликані привести вугільну галузь у відповідність до фінансових можливостей держави й передбачали комплексну реорганізацію вуглевидобутку — закриття збиткових підприємств, пом’якшення соціальних і екологічних наслідків скорочення виробництва — практично не відбувалися. Міністерство вугільної промисловості взагалі усунулося від реформування й займалося організацією бартеру, вибиванням «капіталовкладень» і субсидій, а також лобіюванням заборони імпорту вугілля. В результаті бюджетні гроші, які, згідно з прийнятою програмою, повинні були йти на модернізацію, витрачалися на поточні виплати шахтарям і директорам шахт. Ні на підтримку безпеки праці, ні на закупівлю сучасного обладнання грошей не залишалося. Та й система держуправління не заохочувала до подібних витрат, оскільки галузь уже 1998 року нагромадила величезну кредиторську заборгованість ($3,7 млрд.), із якої лише 1,7 млрд. могло бути покрито грошима дебіторів. Після виділення 1996 року першого траншу кредиту Світового банку програму було заморожено, й лише 1999 року знову відновлено. До речі, до 1999 року належить і такий дрібний сюжет, як крадіжка декількох сотень тисяч доларів із грошей СБ. Проте навіть ця, швидше моральна, допомога, не в змозі вирішити нагромаджені проблеми, якщо в політичної влади країни не вистачить волі зупинити тотальне розкрадання й заявити, що «золоте» вугілля Україні не потрібне й не потрібні безглузді людські жертви.

...Перша зміна 11 березня виявилася останньою в житті 80 гірників ремонтної бригади шахти ім. Баракова державної холдингової компанії «Краснодонвугілля». О 13.35 на горизонті 664 метри в 7-й південній лаві пласта К-5 стався вибух. У цей час у шахті знаходилися 287 чоловік, із яких безпосередньо в зоні вибуху опинилися 87. У живих залишилися тільки семеро. За добу фахівці урядової комісії зроблять попередній висновок: у 31-му західному штреку вибухнуло газоповітряне середовище. Вплинув на масштаби катастрофи й не менш загазований вугільний пил. Від офіційного повідомлення про те, що конкретно могло спровокувати вибух, фахівці поки ухиляються. Але окремі засоби масової інформації вже повідомили про те, що ремонтники вели газозварювальні роботи, а це в умовах високої категорійності із загазованості такої шахти, як ім. Баракова, є найгрубішим порушенням техніки безпеки. Міністр палива та енергетики України Сергій Тулуб на прес-конференції, що відбулася в Луганську 12 березня, не став заперечувати, що трагедію спровокували волаюча безвідповідальність окремих керівників, нехтування правилами безпеки. Остаточні висновки зроблять члени урядової комісії, що її очолив прем’єр-міністр України Віктор Ющенко, який учора прибув до Краснодона.

Відразу ж після вибуху на шахту прибули 32 відділення гірничорятувальної служби, медики-реаніматологи, фахівці Міністерства з надзвичайних ситуацій — всього 330 осіб. Першими з шахти вивели живих гірників, відправивши до Краснодонської міської лікарні. За словами головного лікаря обласної клінічної лікарні Федора Соляника, трьох найбільш потерпілих гірників у шоковому стані було доставлено в Центр екстремальної медицини обласної клінічної лікарні в перші години після аварії. Медики ставлять потерпілим такі діагнози: опіки тіла від 12 до 15 відсотків, опіки верхніх дихальних шляхів, закриті черепно- мозкові травми, отруєння продуктами горіння. За добу чотирьох гірників із Краснодонської лікарні було переведено до обласної клінічної. Таке рішення було прийняте консиліумом лікарів, оскільки гірникам, які отримали отруєння продуктами горіння, необхідне спеціальне лікування.

На 11 годину ранку 12 березня на поверхню було піднято всі 80 тіл загиблих гірників. Гірничорятувальники працювали всю ніч, і всю ніч простояли перед адміністративною спорудою шахти родичі, близькі, друзі та колеги загиблих. Сиротами залишилися 135 дітей, 71 із них ще не виповнилося 16 років. У деяких сім’ях було по 3-4 дітей.

Трагедію на шахті ім. Баракова Сергій Тулуб назвав випадковістю. Хоча це вугільне підприємство протягом останніх років і було ініціатором страйкового руху серед шахтарів області, 1999 року підприємство стало працювати ритмічно, вперше за останні десять років виконавши річний план на 101,7 відсотка. Виснажена страйками, два роки тому шахта ім. Баракова стояла на межі закриття. Тоді колектив ухвалив рішення: рятувати підприємство, вкласти максимум своєї праці, щоб зробити видобуток вугілля рентабельним. І це вдалося. Сьогодні на шахті видобувається за добу 2 тис. т вугілля, замість 500 т, як було раніше, шахта стала рентабельною. Як повідомив директор шахти Володимир Докучаєв, до кінця літа 2000 року, до професійного свята гірників, планується введення в дію ще однієї — третьої лави, що дозволить видобувати щодоби 2,5 тис. т коксованого вугілля й зробити підприємство ще більш прибутковим. За рахунок цього шахта зможе розрахуватися зі своїми боргами з оплати праці гірників за попередні роки. 1999 року заборгованість із зарплати своїм гірникам було погашено на 30 відсотків. Остаточно розплатитися з боргами, на думку Володимира Докучаєва, вдасться 2000-го. Передумови для цього є. Сьогодні на підприємстві ведеться підготовка нової лави, замовлено новітнє обладнання. Велика увага протягом двох років «бараковцям» приділялася з боку тепер уже колишнього Міністерства вугільної промисловості й конкретно його міністра Сергія Тулуба.

Якщо виходити з таких позицій, то можна погодитися з тим, що вибух на шахті — чиста випадковість. Але є й інший бік.

На фоні великої людської трагедії, викликаної, можна говорити прямо, безвідповідальністю керівників вугільних підприємств до питань дотримання техніки безпеки, почалася деяка політична гра. Зі свого боку керівники Незалежних профспілок гірників, зокрема, Дмитро Калитвинцев, який очолює організацію на шахті ім. Баракова, стверджує, що його профспілка протягом багатьох років бореться за те, щоб керівництво шахти першочергову увагу приділяло безпеці праці гірників, виділяючи для цього відповідне фінансування. З іншого боку, в самому народі вже поповзли чутки, що винуватцями трагедії слід вважати саме «енпегешників», які, мовляв, розучили людей працювати, покриваючи крикунів і нероб. Не є секретом і те, що в основному гірники нехтували небезпекою своєї професії й свідомо йшли на порушення техніки безпеки. Тим більше, що змін на краще в плані охорони їхньої праці та життя чекати втомилися. (В неділю в Луганській області загинув ще один шахтар. Як повідомляє Міністерство з надзвичайних ситуацій, трагедія сталася в місті Ровеньки на шахті ім. Дзержинського. Шахтаря було смертельно травмовано внаслідок порушення правил безпеки при проведенні робіт).

За останні двадцять років це четверта велика аварія в «Краснодонвугіллі». 1979 року вибух на шахті «Молодогвардійська» забрав життя 54 гірників. Шахта «Суходольська- Східна» пережила дві трагедії — 1992 р. загинуло 62 гірники, 1996 року — 8. Але таких людських втрат Краснодон ще не знав. Сьогодні до цього міста прикуто увагу всієї країни. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня Міністерству палива та енергетики виділено 10 млн. гривень для надання допомоги потерпілим і сім’ям загиблих внаслідок аварії на шахті ім. Баракова, а також на проведення аварійно-відновлювальних робіт і поновлення безпечної роботи шахти. Ці кошти буде виділено з резервного фонду Кабінету Міністрів. 12 березня на позачерговому засіданні партбюро Соціал- демократичної партії (об’єднаної) у зв’язку з трагедією було прийнято рішення про виділення сім’ям загиблих по 5 тис. гривень за рахунок добровільних пожертв. Свій одноденний заробіток сім’ям загиблих перерахують депутати ВР.

13 березня, за рішенням рідних, відбулися похорони перших семи загиблих гірників. Тіла інших шахтарів буде поховано 14 березня. Для участі в похоронах очікується приїзд до Краснодона Президента країни Леоніда Кучми. 13, 14, 15 березня в області оголошені днями трауру.

Колектив «Дня» висловлює глибоке співчуття рідним і близьким загиблих.

Для збору пожертв на користь загиблих шахтарів шахти ім. Баракова від громадян і підприємств Ощадбанком України відкрито спеціальні рахунки:

гривні /безготівкові/ — 29097900195

гривні /готівка/ — 29020900065

долари — 29090955181

дойчмарки — 29099955182

рублі — 29098955183

МФО 364014, код 02786329 Краснодонського відділення №3121 Ощадбанку України.