НА РЕБРО!

Вірогідність виходу київського «Динамо» до чвертьфіналу Ліги чемпіонів розцінювалась два тижні тому, як шанс монетки для жеребкування стати на ребро. Варіант перемоги киян у всіх матчах, що залишилися, не розглядався через його нереальність. Тепер половину справи зроблено.

Чарівна привабливість футболу полягає в його непередбачуваності. Що б там не розповідали «науковці» про суму техніко-тактичних дій, як би обгрунтовано не мотивували тренери причини перемог та поразок, коли м’яч у грі — може бути все. І стискають кулаки на щастя «науковці», забувши про свої розробки, і немилосердно курять цигарки поруч із «татом» другі, треті, четверті та п’яті тренери «Динамо», i хитається на тренерській лаві Лобановський, який так і не навчився картинно вибігати на поле, позуючи перед телекамерами.

Штучно підігріте поле стадіону в Тронхеймі було дуже м’яким і вимагало особливого поводження з м’ячем, який не відскакував від поверхні, а ніби загрузав у ній разом із ногами футболістів. Розігріті масажистами ноги гравців у найвідповідальніші моменти відмовлялися точно виконувати завчені з дитинства дії. Перші двадцять хвилин гри «Русенборга» і «Динамо» були мало схожими на футбол. У черговий раз перетасований захист української команди дозволяв у ці хвилини господарям робити біля воріт Шовковського все, що завгодно. «Що завгодно, тільки не це!» — уточнював наш воротар, чи не щохвилини рятуючи команду після помилок розбалансованого захисту. Однак щось заважало норвежцям відкрити рахунок: чи то захисник Федоров, який по-собачому вчепився в центрфорварда Кар’ю, так і не відпустивши його до закінчення гри, чи то самовпевненість, навіяна норвежцям панікою біля київських воріт за останні хвилини попередньої гри. Нашим залишилось лише виконати вищу футбольну справедливість. Не забиваєш ти — заб’ють тобі, такий неписаний закон.

У здатності творити на полі дива Сергія Реброва почали підозрювати ще кілька років тому, коли його неймовірні удари рятували «Динамо» і збірну в критичні моменти. Для того щоб перелічити вирішальні голи, які Сергій забив «з нічого», знадобиться абзаців із п’ять, тому відсилаю читачів до суперголу Реброва у ворота «Русенборга» 29 лютого. В день жіночого свята, про існування якого норвежці і не здогадуються, наш нападник продовжив серію своїх диво- голів. Та сказати, що заслуга в цьому лише самого гравця під номером 11, було б несправедливим. Якщо захист «Динамо» так і залишився цього вечора напівпрохідним, то в середній лінії та в атаці команда Лобановського повністю переграла господарів. І навіть гол Берга, забитий у натовпі з-під ніг Несмачного, не змінив настрою. В центрі поля «Динамо» було на голову сильніше. Одного втомленого Якобсена було не досить, щоб обіграти мобільних Каладзе, Белькевича, Гусіна, Хацкевича.

Щось підказувало на початку другого тайму — дивовижно талановитий Деметрадзе цього вечора не заб’є, а не менш обдарований Шовковський не пропустить. На п’ять нереалізованих нашим грузином голових моментів воротар «Динамо» відповів п’ятьма впевненими «сейвами», як кажуть у них. Тобто пробити нашого воротаря було просто неможливо. А для такої бажаної перемоги вистачило Реброва, який вдруге підставив під м’яч те, що потрібно в потрібний момент (до речі, останнього разу на своєму полі «Русенборг» програв 1996 року, поступившись 0:1 «Порту»).

Тепер можна спокійно згадувати далекий вже шістдесят п’ятий, коли «Динамо» так само двічі обіграло «Русенборг». Згадувати разом із близьким дев’яносто дев’ятим. Саме торік «Динамо» несподівано виграло двобій у мадридського «Реала». Наступного тижня в Мадриді киянам належить повторити це досягнення, щоб пройти до чвертьфіналу чемпіонської ліги. Чи стане монетка долі знову на так потрібне нам ребро?