Про вигiднiсть почуття мiри
Ні, ну начебто одну реформаторську місію уряд Ющенка вже виконав! Якби його не було — так у цій країні про таке поняття, як свобода слова, вже б і підзабули. А так — ще не вмер курилка! Вирішивши у зворушливій одностайності найбільш животрепетні справи «оксамитової революції», наші «впередзоріючі» знову повісили до шафки овечі шкурки. І знову часом дещо цікавіше дивитися телевізор.
Причин чергової «разової акції» «Інтеру» проти уряду у недільних «Подробицях» може бути багато: скажімо, бізнесові інтереси банківських структур, що стоять за каналом, які не співпадають з деякими діями уряду (не випадково заявочна риторика «Поведінка Кабміну поки що викликає більше запитань, ніж відповідей!» супроводжувалася сюжетом, пов’язаним з переговорами уряду з комерційними банками щодо кредитування посівної кампанії). А, може, тут зіграли роль ще й інші турботи — інших осіб, котрі стоять за каналом. Можливо, прийшов час відповісти і на наполегливо декларовану Ющенком і К о панукраїнську політику, і, зокрема, натяки про необхідність зміни ідеології інформаційного, телевізійного простору. Зрозуміло, що під меч таких метаморфоз, за стимулювання яких, певно, покликаний взятися Іван Драч, може потрапити не тільки злощасна Вєрка Сердючка, яку нині у певних колах виставляють мало не головною прогалиною у системі національної інформаційної безпеки держави. А й російськомовний «Інтер», тісно пов’язаний інтересами з діловими російськими колами.
Втім, пісенька «Хлопчик хоче реформ» у «Великих перегонах» від «1+1» також була вражаючою. Вона увійде до анналів історії олігархічного ТБ. Взагалі, нинішні післявиборні «лялечки» технологічно стали на голову вищими. А за змістом бiльш конкретно, цілеспрямовано заангажованими, тож і більш грубуватими. Не кажучи вже про те, що вимушене перебільшення ролі у всіх наших бізнес-політичних процесах лише однієї особистості — О.Волкова — може спричинити не лише історичну неправду. Певна річ, смішно, що й у справах, начебто, не однозначно пристойних, команда «лялечок» вимушена виставляти номером один свого головного «глядача». Хоч про те, що мислення наших «вождів» не завжди відрізняється витонченістю — давно відомо. Та, зрештою, коли і роль Президента у серіалі зводиться до другорядної — це якось, мені здається, занадто сміливо. Не кажучи вже про те, що i ще дехто може образитися — зрештою, того ж Віктора Андрійовича не один тільки Олександр Михайлович недолюблює... Та й ставка «Інтера» на популістську риторику «Невже програму уряду складено таким чином, щоб збити з глузду населення?» якось зрозуміліша електорату, ніж смакування кулуарними інтригами. Словом, з почуттям міри у наших телемагнатів явно бувають проблеми. Скажімо, вся телевізійна громадськість не може ніяк визначитися: хто у нас голова ВР — Іван Плющ, якого на екрані практично не видно і не чутно, чи Віктор Медведчук, який сьогодні скрізь і завжди?
Замало описано цей ефект нинішнього нашого телеефіру. По суті, він плавно витікає з тієї аксіоми, що при нашому нинішньому «олігархічному капіталізмі» інша свобода слова, аніж «олігархічна» — неможлива. Та от ще несподіваний нюанс: виявляється це не лише у тому, що деякий плюралізм думок у нашому ефірі можливий лише при незбіганні інтересів різних фінансово-політичних груп. Може, основний, так би мовити, асфальтуючий реальність, наслідок таких умов — це повна відсутність на екрані інформації, не пов’язаної з діяльністю та інтересами великого капіталу. Повна, підкреслюю, відсутність. Наше ТБ, по суті, нині нічим не цікавиться з того, що знаходиться поза сферою турбот мешканців осьової лінії: Банкова — Грушевського — Демсоюз — СДПУ(о) — «Трудова Україна» — «Батьківщина» і прилеглих до них територій: «Financiac tіmеs», МВФ, Білого дому і штату Флоріда. Невимовно повезло нашому, скажімо, аграрному сектору: дехто з жителів вищеназваних територій має у ньому свої інтереси. Завдяки цьому на наших екранах регулярно з’являються якісь селяни, котрі щось бурхливо обговорюють і ділять. Звісно, має бізнес ще й проблеми в енергосекторі, у спільних підприємствах, у приватизацiї промислових гiгантiв з пільгами — митом — так що доводиться засилати туди час від часу теледесанти. Ну, ще на шахтах у нас періодично трапляються НП. А поза тим... Когось щось ще хіба хвилює? Діяльність, скажімо, якихось громадських організацій? Чи, наприклад, життя вчених, які нині нікому не потрібні? Ось, скажімо, відбулися в один день два заходи: засідання у Комітеті з інформполітики, де заступник міністра юстиції повідомив, що для проведення референдуму є всі юридичні підстави. І — круглий стіл лідерів 11 партій та 10 громадських організацій «За конституційний демократичний розвиток України», які висловили деякі сумніви з приводу референдуму. Відгадайте з одного разу, який захід, після обіцянки Президента нинішній парламент не розпускати, висвітили більшість наших каналів, а який — ні?
Чи, скажімо, поки що не знайшла відображення на нашому ТБ і антиолігархічна програмність у виступах деяких політичних сил — починаючи від офіційно заявленого на цьому тижні союзу партій СПУ і «Вперед, Україно!» і закінчуючи нюансами позиції деяких членів уряду. Наскільки спроба створення в країні якоїсь «третьої сили» саме на такій, вельми популістській хвилі, відповідає інтересам суспільства у його нинішньому стані? А якщо йти далі — то чи не ризикне хтось нав’язати взаємозв’язок антиолігархічних настроїв з право-націоналістичною ідеологією, яку також сповідують сили навколо Ющенка? До речі, у своєму недавньому виступі на пленумі Спілки журналістів, на якому було безліч телекамер різних каналів, пан Ющенко зафіксував деякі процеси. Спочатку Віктор Андрійович перерахував пільги, від яких уряд збирається відмовитися, і які стосуються нібито передусім пільг для багатих (розмір максимальної пенсії у 47 разів відрізняється від розміру мінімальної — за словами В.Ю.). А потім заявив: «А якщо нам у політичних колах скажуть, що ця тема не до часу і не до двору — то ми все одно не зможемо мовчати» (цитується не дослівно). Навіть якщо це чистої води популізм — однак, у країнах, де медіа працюють з iнформацiєю, а не виключно з інтересами, телевізійники повз таку заяву не пройшли б. На жаль, у нас фактів, партій, людей, подій, організацій — немає, якщо на те немає волі — або інтересу — трійки-п’ятірки «господарів лісу». А журналісти, у свою чергу, класно уміють і роздувати там, де накажуть, і згладжувати кути, причому, в останньому випадку навіть iнодi керуючись начебто благими намірами. Хоча ці наміри далекі від обов’язку ЗМІ передусім інформувати.
Менш упереджено працюють іноді лише регіональні канали. Часом промайне щось не пригладжено-утрамбоване і самоцензурно- освячене у «Вістях» (ТЕТ) , або «Новинах» (ЮТАР) . «Бізнес-студія» (СТБ) , на відміну від «Вікон» того ж каналу, досить критично відкоментувала послання Президента (у день його озвучення у парламенті), принаймні, без мильних бульбашок. А минулої неділі, пославшись на заклик Кучми до прагматичних рішень, дала аналітичний, а не прознову обговорювану у ВР та Кабміні тему скасування експортного мита на соняшник. «Порадивши» і парламентарям, і урядові (по суті, одним і тим же людям, які спочатку готували рішення про запровадження цього мита, а тепер готують питання про скасування цих рішень), нарешті хоч би просто визначитися, виходячи передусім не з політичної кон’юнктури, а економічної доцільності.
Цікаво дивитися нині ще одну програму — «Гранки» («TV-Табачук»). Це єдиний у своєму роді на нашому ТБ — нарешті! — справжній телеогляд преси, поки що — на політико-економічну тематику. Він досить серйозний, щоб його могли не дивитися ті, хто «западає» на гороскопи, сонники та напівголих дівчат (де Микито Бєльський з «Прес-кур’єром», що почив у бозі після виборів: тепер уже відпала необхідність закликати читати «потрібну» пресу?). У «Гранках» Григорія Тичини завжди є: факт (якась резонансна газетна публікація) і його розкрутка (за допомогою незалежних експертів), під час якої ми чи то дізнаємося, «звідки ноги ростуть», чи то чуємо оцінку наведених у статті аргументів із вуст «третіх осіб», чи то знайомимося з протилежною думкою і т.ін., і т.п. Тобто, у передачі є саме робота з інформацією, не у пропагандистському, не у тенденційному ключі, а з об’єктивістських позицій. І з явним прагненням дати саме той погляд на проблему, ті факти, які замовчуються у більшості ЗМІ.
Такий би проект — та на один би з наших загальнонаціональних каналів... Та, раз його там немає — значить, його там бути не може. Як наслідок, засобами, у тому числі й ТБ, в країні посилено будується однополюсний світ, де інтересам фінансово-політичної верхівки немає ніяких противаг у вигляді інтересів громадянського суспільства, їх віртуального відображення у масовій свідомості. Можливо, так воно раціональніше — щоб даремно не розпорошувати коштів і сил на більш тоншу роботу з електоратом, що допускає реальний плюралізм думок. Та нинішні ідеологи нинішніх наших керівників забувають, по- моєму, одну важливу річ. А саме: повсякчасну, постiйну потребу народної свідомості у відчутті Катарсису справедливості. В умовах повного блокування всілякої опозиції (лівої, правої, третьої — будь-якої), «меншості» у парламенті, одними лише інформаційними війнами різних кланів за мало зрозумілі і мало зачіпаючі конкретне життя конкретних людей інтереси такого Катарсису навряд чи досягнеш. Автоматично з’явиться необхідність у ворогові зовнішньому (не роздувати ж мазохістськи полум’я війни з олігархами!). І приклади цього дає не тільки Росія, яка раніше за нас «обламала» своїх «червоних» і вимушена вдруге ввести у дію Чечню... Може, дешевше все-таки нашому капіталу обійшлося б не глушити хоча б тих зачатків деяких внутрішніх реальних противаг, які поволі народжуються? Які засновуються на інтересах громадянського суспільства і європейського вибору, не переслідуючи радикалістських цілей. Замість того, щоб створювати маріонеткові, скажімо, ліві партії? І як і раніше допускати на ТБ тільки або «своїх» людей, або ортодоксів?
