Георгій КРЮЧКОВ: «Про розкол у Компартії не може бути й мови. Хоча партія переживає нині важкі часи»
— Однією з найцікавіших тем в останні дні є створення альтернативної лівої політичної організації — Української комуністичної партії. Згідно з деякими фактами, цей процес справді триває. Навіть більше, один із членів вашої фракції казав мені, що він знає ім’я людини, яка очолить УКП.
— Об’єктивно кажучи, у влади є величезне бажання створити ліву політичну силу і спробувати залучити до неї тих, хто підтримує комуністичну ідею. На мій погляд, у народі популярна саме комуністична ідея, переважно тому, що з нею люди асоціюють усе хороше, що було раніше. Що ж до соціал-демократичної, націоналістичної, ліберальної ідей, то вони не близькі і не дуже зрозумілі людям. І головна проблема для влади полягає в тому, щоб знайти для виконання свого плану «Іуду з ім’ям» — тобто якогось відомого діяча з лівого табору, який погодився б очолити нову партію. Бажано, щоб він був інтелектуалом, стояв на державницьких позиціях, мав харизму і міг зацікавити собою людей. І зверніть увагу: якщо зараз хтось заявляє позицію, відмінну чимось від офіційної позиції партії, на нього відразу ж накидаються і намагаються «приміряти» на нього «костюм лідера» цієї партії. Та за моїми відомостями, лідер нової партії поки що не відомий.
До питання про те, коли розпочався процес створення цієї партії. Ще місяць тому я і Борис Олійник отримали листа, в якому хтось пропонував нам зустрітися і обговорити можливість створення Української комуністичної партії. Ми зустрілися, і під час розмови автор листа уточнив, що йдеться про організацію, яка має стояти на державницьких позиціях і підтримувати Президента. Я спробував з’ясувати у свого співрозмовника, хто він такий; він відповідав досить ухильно, але врешті дав зрозуміти, що представляє спецслужби. Тому очевидно, що процес створення нової Компартії розпочався вже давно і йде повним ходом.
— Деякі спостерігачі пов’язують процес створення нової партії з можливістю розколу найближчим часом КПУ і її фракції у парламенті. Саме в цьому аспекті нерідко розглядають вихід Андрія Звонаржа, Світлани Друзюк і Валерія Штепи з фракції КПУ.
— Про розкол Компартії не може бути й мови. КПУ є найбільшою партією, і зрозуміло, що в ній наявні різні точки зору з окремих питань. Однак із принципових питань у нас істотних розбіжностей немає.
Сьогодні Компартія переживає важкі часи. Не дивно, що не всі витримують «на крутих поворотах». Наприклад, це стосується Андрія Звонаржа. Я вважаю, що помилку допустили ті, хто включив його до передвиборного списку КПУ. До речі, сигнали про його нестійкість надходили досить давно. А щодо виходу з фракції Валерія Штепи, то цей його крок для мене був несподіваним, оскільки він безмежно відданий нашій справі. Видно, у нього стався якийсь психологічний зрив. А загалом це лише окремі епізоди, і я вважаю, що на їхній підставі не можна говорити про якусь тенденцію, яка свідчить про розкол у фракції та партії. У КПУ наявні єдині позиції, що, у свою чергу, не виключає можливість дискусій з деяких суперечливих питань. Зокрема, не всі були згодні зі стратегією дій партії, вибраною після 21 січня. Однак і згодні, й незгодні дисципліновано виконували рішення керівництва.
— Оскільки з деяких питань у КПУ існують різні точки зору, то, ймовірно, можливе створення кількох платформ у партії? За прикладами далеко ходити не треба — досить глянути на Соціалістичну партію.
— Якщо у партії починають з’являтися платформи, то можна вважати, що партія загинула. Я вважаю, що якщо є якісь позиції, то їх можна і треба відстоювати на загальних підставах всередині організації.
— Тобто ви прибічник того, щоб КПУ являла собою якусь монолітну структуру?
— Я прибічник демократично організованої, незаідеологізованої партії, у якій іде обмін думками з суперечливих питань і через творчий аналіз позицій виробляють колегіальні рішення, знаходять єдину лінію стратегії і тактики партії. Інколи з цією лінією можна в чомусь не погоджуватися, але все одно треба робити так, як визначила партія.
— І яка ж стратегія і тактика дій у вашої партії в нинішніх умовах — я маю на увазі зміни в регламенті, які дозволяють більшості ухвалювати закони без участі меншості, відсутність закону «Про політичну опозицію», втрату меншістю всіх постів у керівництві ВР і комітетів?
— Я не покладаю особливих надій на запропонований Медведчуком закон «Про політичну опозицію». Відповідно до нього меншості передбачено надати кабінети, телефони і т. ін. Суть же проблеми в тому, що найкричущіше порушено Закон «Про статус народного депутата». Адже згідно з цим законом усі народні депутати мають право обирати і бути обраними до керівництва парламенту і комітетів. Зараз це ігнорують. Навіть більше, сьогодні більшість намагається домогтися того, щоб вона кількісно переважала в комітетах і мала можливість «продавлювати» там свої закони. На це спрямована і пропозиція Олександра Ємця голосувати в комітетах не персонально, а підписами.
У цій ситуації ми дійшли висновку, що повністю припиняти працювати у парламенті недоцільно. Тому ми голосуватимемо в залі і намагатимемося впливати на ситуацію в парламенті. Я сподіваюся, що наші голоси матимуть значення для прийняття рішень. Крім того, я впевнений, що максимум через два місяці від цієї більшості нічого не залишиться.
Що ж до регламенту, то голосування лише по четвергах спричинить колосальну депрофесіоналізацію парламенту — адже за один день депутати повинні ухвалювати по 30—40 законів. Зрозуміло, що якість таких законів буде дуже низькою. Проте, видно, такий парламент потрібен Президентові.
— Які права, на ваш погляд, мають бути надані меншості?
— Меншість повинна бути представленою в керівництві Верховної Ради і парламентських комітетах. У неї має бути право висловлювати свою точку зору зі всіх питань. Коли в нашому парламенті з’явиться справжня конституйована опозиція, потрібно узаконити її право мати тіньовий уряд. Взагалі ж, у всіх депутатів мають бути рівні права — і в більшості, й у меншості.
