Віра у власну непогрішимість
Газета «День» отримує численні листи від своїх читачів, значна частка яких присвячена проблемам церковного життя в країні. За цими — іноді надзвичайно цікавими — листами можна скласти певне уявлення про рівень нашого суспільства — про інтелігентність, освіченість та демократичність його громадян. Є серед них дописувачі, що надають оптимізму, підтримують віру в майбутнє.
Зараз, однак, хотіла б трохи зупинитися на інших, на жаль, не поодиноких, листах, з яких наче капає ненависть та презирство до всіх, хто думає або вірує інакше. Буває, що отримані аркуші паперу печуть руки, їх моторошно читати. Автори цих листів звичайно висувають чимало звинувачень в адресу Газети. Не тому, що ми погано пишемо про їхню церкву чи конфесію, а що не лаємо як слід церкви «ворогів». Їх особливо дратує наше щире визнання за кожним громадянином права на свободу віросповідання та наші намагання бути об'єктивними і ввічливими з усіма читачами, незалежно від того, до якої конфесії або церкви вони належать.
Проаналізувавши листи до редакції за чималий час, можна зробити певні узагальнення. Виявилося, що найбільш незадоволені нашими матеріалами три групи читачів — члени Великого Білого Братства (ВББ), члени православних братств УПЦ (МП) та атеїсти. Перед останніми ми, дійсно, винні — майже не публікуємо статті, присвячені «науковому атеїзму» бо вважаємо, що кілька попередніх десятиліть він посідав у нашому суспільстві помітне, м'яко кажучи, місце і тому читачі є тут більш-менш поінформовані. Щодо ВББ, то, не належачи до «білих братчиків» і безумовно засуджуючи будь-який релігійний екстремізм, ми завжди публікували тільки голі факти (а не прокурорські звинувачення), пов'язані з діяльністю цієї громади. Останнім таким фактом був автентичний лист Юрія Кривоногова, що колись посідав неабияке місце в ієрархії ВББ. У відповідь ми отримали кілька шалено розгніваних листів від окремих гілок ВББ, де нас не тільки критикують. Так, гілка братства, яка 14 лютого 2000 року очікує «перехід влади над цілим світом у руки Марії Деві Христос», тобто Останній Суд, вже занесла автора цих рядків у список засуджених на вічні муки.
З того часу, як у складі УПЦ МП вельми активізувалася діяльність православних братств, матеріали на релігійні теми в газеті «День» піддаються ними пристрасній критиці. (Певною втіхою для нас є те, що дійсно консервативні кола Російської православної церкви незадоволені навіть власною ієрархією, включно з патріархом Алексієм II — він для них недостатньо ортодоксальний.) Складається враження, що фанатично-завзяті братчики контролюють на лояльність публікації в ЗМІ не менш скрупульозно, ніж незабутня компартійна цензура. Ці наші дописувачі переповнені впевненістю у власній непогрішимості, відчуттям вищості, виключності. Без поважного приводу вони пишуть до газети розлогі звинувачення, наповнені більше застарілою риторикою, ніж фактами. Практикують також анонімні дзвінки невгодному автору з погрозами значно більш конкретними, ніж згаданий вище Останній Суд. Звичайно ми друкуємо в газеті різні точки зору. Друкували б і матеріали православних братчиків, якби вони суворо не забороняли «будь-які скорочення чи правки». А оприлюднювати всі ті брутальні образи, якими так звані оборонці православ'я закидають своїх релігійних чи політичних опонентів, редакція не має права. Останньою мішенню такої атаки став, після публікації газетою його інтерв'ю, перший президент України Леонід Кравчук.
Хотілося б закінчити на ноті істинно християнської терпимості. Загальновідомо, що Леонід Кравчук до 1989 року ставився відверто негативно до Української греко-католицької церкви (УГКЦ), а сьогодні підтримує її відродження. Я мала нагоду поцікавитися, що думає з цього приводу Помічник Глави УГКЦ єпископ Любомир Гузар. Ось його відповідь: «Насамперед, свою думку має право висловлювати кожний. Шлях у політиці пана Кравчука нагадав мені історію Савла-Павла, який спочатку запекло гнав Господа, а потім став одним із перших серед його апостолів. Вважаю, що під час радикальних трансформацій змінюється не так сама людина, як напрямок її діяльності: вона отримує певний потужний імпульс і під його впливом ступає на новий шлях. З того часу вся енергія, таланти людини служать іншій справі. Мабуть, більше дивуватися треба тим численним людям, що не змінюються як би не мінявся світ навколо них.»
