Позитивні стимули замість покарань —

Цей перелік проблем можна продовжувати, що і дало Миколі Жулинському підстави твердити: «Ми не маємо в Україні нормального клімату сприяння поширенню української мови, утвердженню її престижу». Шкода тільки, що створювати «атмосферу престижу» Рада з питань мовної політики намагається з допомогою батога: запропонована Радою «Інформація про хід виконання постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови» закінчується пропозицією «про передбачення відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення мовного законодавства», щоправда, із сором'язливим еківоком на «ряд обласних адміністрацій» (щось на кшталт радянського «по просьбе группы товарищей»). Таке враження, що чиновники вирішили утвердити мовний престиж досягненням бажаного відсотка (до речі, цей показник «українців у частці населення» — 72,5%), а не якістю культурного продукту, за цим відсотком прихованого. І тоді виявиться, що деякі державні ЗМІ та видавництва, які вихваляє Рада з питань мовної політики за стовідсоткову україномовність, через низький рівень власних ефірів, матеріалів, через низький видавничо- поліграфічний рівень прямо шкодять її престижу. Деякі положення запропонованої інформації дивують надуманістю та неконструктивністю.

Наприклад, положення, що найбільш тиражні ЗМІ є російськомовними, стимулює чиновників не до заглиблення в проблему тотальної русифікації масової свідомості (і відповідно — «як із нею боротися»), а породжує в них дивний висновок про те, що об'єктивне становище «необгрунтоване, оскільки поширюються (нав'язуються) вони (ЗМІ) далеко не тільки серед російськомовного населення» — все одно, що вбачати чиїсь підступи в поганій погоді.

У країнi, яку перетворено на книжкового акцептора російської книжки, а власне книгодрукування якої задушене податками (директори приватних видавництв визнають, що видання книжки (тим паче українською мовою) — це витратна стаття бюджету), Рада з питань мовної політики робить висновки: «Потребує зусиль з боку керівництва регіонів приведення книжкової продукції у відповідність до етнічного складу населення». Так само в ситуації практично знищеного кінематографа якось не коректно відзначати позитивні мовні зрушення «в галузі кінематографії» (торік у країні знято 5 ігрових фільмів, зате українською мовою).

В принципі, висновки Ради підтверджують той факт, що попередня практика, так би мовити, українізації країни не принесла позитивного результату. Якщо кардинально не змінити її суті — не принесе і в майбутньому. Оскільки примусовою кількістю бажаного результату не досягнеш. Для збільшення сфери застосування українській мові потрібна «якість» (у т.ч. — і рівня життя в країні), а ось для цього потрібна програма позитивних стимулів. Багато говорити про них не треба, аби не розпалювати міжмовну суперечку, їх просто треба реалізувати.