Всенародний плебісцит — як це робилося в Білорусі

Прогресуюча криза влади в Україні, що проявляється в протистоянні між парламентом і Президентом, котре переросло в розкол Верховної Ради й ось- ось завершиться референдумом про недовіру нинішньому парламенту й внесення змін до Конституції, спонукає шукати приклади розв'язання аналогічних конфліктів у світовій практиці.

Три з половиною року тому, буквально відразу ж після знаменитої «конституційної ночі» й ухвалення нової української Конституції, як кореспондент незалежної української телекомпанії я працював у Мінську під час розпалу білоруської конституційної кризи. Події тих днів, які чимось дуже нагадували ситуацію 93-го року в Москві, примушували припускати найгірше. Ходила неперевірена інформація про те, що розташовані поблизу від столиці військові частини приведено в стан бойової готовності, а хтось навіть бачив у навколишніх лісах бронетехніку. Заспокоювало тільки те, що в місті не було видно пересувних телестанцій CNN, значить війна не планувалася.

Якщо проектувати ту ситуацію на український політичний грунт, то виявляються цікаві паралелі. Чи можна на їхній підставі робити якісь прогнози щодо розвитку ситуації в Україні — питання не однозначне. Однак, ще раз пригадати, як це було в наших сусідів, безсумнівно варто. Без коментарів...

До середини 1996 року криза влади в Білорусі досягла апогею. Прогресують антипрезидентські настрої в суспільстві, що супроводжують падіння рівня життя й зростаючі темпи інфляції. Мітинги протесту проти режиму Олександра Лукашенка й демонстрації часто придушуються силовими методами й завершуються арештами лідерів опозиції, що ще більше нагнітає ситуацію. Опозиційні ЗМІ закриваються або переносять свою видавничу базу до сусідніх країн, передусім, до Прибалтики. Незалежна преса вже давно не продається в системі роздрібної торгівлі — її розповсюджують підпільно. Більш або менш об'єктивну інформацію про події в країні громадяни отримують з новин російських телеканалів, репортери НТВ і ГРТ у демократично налаштованих колах мають статус національних героїв. Найрізноманітніші за ідеологічною спрямованістю політичні партії об'єднуються проти президента, що позначається й на загальних настроях у парламенті. Верховна Рада стає все реальнішою силою, здатною протистояти президенту.

Для налагодження конструктивної співпраці із законодавчою владою президент Лукашенко пропонує внести зміни до чинної конституції. Новий текст основного закону виноситься народними зборами, котрі складаються з представників трудових колективів усієї країни, на референдум, що призначено на знаменну дату — 7 листопада. Згідно з проектом документа, повноваження президента суттєво розширяються, а також запроваджується двопалатний парламент. Крім того, на суд народу виноситься низка менш значних питань, зокрема, про продовження президентських повноважень Лукашенка до 2001 року й перенесення Дня незалежності Білорусі. Парламентська опозиція протестує й наполягає на внесення до бюлетенів для голосування свого проекту конституції, яким передбачено ліквідацію інституту президентства. Крім того, парламенту вдається перенести терміни голосування на 24 листопада.

Однак, уже за два тижні до призначеної дати голосування починається, незалежна преса стверджує, що людей ледве не силоміць зганяють до урн, навіть не спромігшись ознайомити електорат з текстами проектів. Голову Центрвиборчкому Віктора Гончара, який намагався протестувати, президент власноручно звільняє з посади, на яку його ніколи не призначав (будівлю ЦВК оточив ЗМОП і бідолаху просто не пустили на роботу). Прем'єр-міністр відразу ж услід за цим добровільно подає у відставку. По телебаченню крутиться соціальна реклама, в якій роз'яснюється, як треба голосувати тим, хто «за президента», а як — тим, хто «проти Верховної Ради». На стінах і в громадському транспорті з'являються плакати, які наочно демонструють, що саме потрібно викреслювати громадянам, які прийдуть на дільниці для голосування в неділю, 24 листопада.

Верховна Рада ухвалює рішення розпочати процедуру імпічменту президента. Приводом є півтора десятки випадків порушення ним чинної конституції. Відповідні документи подано до Конституційного суду, після вердикту якого можна буде приступити безпосередньо до голосування. Подальші події розвиваються стрімко.

Четвер, 21 листопада. Ранок. Верховна Рада Білорусі працює в пленарному режимі. Кворум дозволяє приймати рішення. Абсолютна більшість депутатів, як лівих, так і націоналістів, налаштована щодо президента надто недружньо. З трибуни періодично звучать заклики до повалення режиму Лукашенка. Одночасно близько 80 пропрезидентськи налаштованих депутатів (трохи менше за половину від конституційного складу) проводить альтернативне засідання парламенту в приміщенні адміністрації президента. Там же працює більша частина журналістів, які представляють білоруські державні засоби масової інформації. Всі інші ЗМІ, що представляють опозиційні білоруські видання (незалежного телебачення в країні на той момент уже немає), а також зарубіжні ЗМІ базуються в прес-центрі Верховної Ради. МЗС Білорусі, за станом на четвер, зареєстрував 380 іноземних журналістів (серед них — півтора десятки українських). Однак, з урахуванням того, що процедура їхньої реєстрації у МЗС надто складна й затягнута, парламентська прес-служба, обминаючи закон, потихеньку видає акредитаційні картки всім бажаючим, навіть без наявності дозволу зовнішньополітичного відомства.

Представники Конституційного суду оголошують, що розгляд справи про імпічмент президента Лукашенка призначено на завтра, 22 листопада. Верховна Рада готується в найстисліші терміни провести процедуру усунення президента від влади й чекає від нього на силові дії у відповідь, оскільки парламентарії впевнені в тому, що конституційним шляхом йому вже не вдасться втриматися в кріслі. Всі правові козирі в їхніх руках. Сторони білоруського протистояння проводять напружені телефонні переговори з президентом Росії Борисом Єльциним, який щойно став на ноги після чергової хвороби. Прем'єр-міністр Віктор Черномирдін пропонує президенту Лукашенку зустрітися в Смоленську для обговорення ситуації, що склалася, на що слідує категорична відмова з формулюванням: «Я зайнятий».

Вже декілька днів поспіль під стінами споруди парламенту в оточенні міліцейських кордонів чергує численний пікет противників Лукашенка під керівництвом уцілілих лідерів БНФ (Білоруський народний фронт). Раз на день сюди ж підвозять на автобусах міцних хлопців у шкіряних куртках із червоно-зеленими прапорами (відновлена в країні з ініціативи Лукашенка офіційна символіка БРСР). Їхній короткий мітинг на підтримку президента протягом півгодини знімають репортери БТ (аналог УТ-1) для вечірнього випуску новин, після чого всі згортаються й від'їжджають.

Четвер, 21 листопада. Вечір. У прес-центрі Верховної Ради поширюється чутка — 10 хвилин тому до Мінська для допомоги у вирішенні конфлікту вилетіла російська делегація на чолі з прем'єр-міністром Віктором Черномирдіним і спікером верхньої палати російського парламенту Єгором Строєвим. Окремим літаком летить група експертів-міжнародників і бригада московських журналістів. З'ясовується, що Черномирдін має намір провести переговори з Лукашенком на його території — в адміністрації президента, а делегація Держдуми та Ради Федерації зустрінеться з білоруськими колегами у Верховній Раді. Росіяни привезли із собою проект мирного договору з «нульовим» варіантом вирішення конфлікту. Зустріч Єгора Строєва та білоруського спікера Семена Шарецького триває недовго. Депутати погоджуються на пропозиції росіян. Розмова ж Черномирдіна з Лукашенком віч- на-віч у інтимній обстановці залу прийомів адміністрації президента затягується до пізньої ночі. За офіційною версією Черномирдін переконував Лукашенка визнати результати майбутнього референдуму рекомендаційними й зізвати конституційні збори, які повинні протягом трьох місяців доопрацьовувати вибраний народом проект конституції. Делегація білоруських і російських парламентаріїв чекає закінчення переговорів у приймальні.

Пізно вночі оголошено про закінчення переговорів і починається екстрене засідання Вищої ради Співдружності Росії та Білорусі за закритими дверима. Журналісти залишаються чекати результатів у кулуарах.

П'ятниця, 22 листопада. 6 година ранку. Журналістам оголошують про те, що переговори закінчилися успішно. Перед телекамерами президент Білорусі Олександр Лукашенко та голова Верховної Ради Семен Шарецький підписують угоду, згідно з якою до закінчення конституційного процесу сторони відмовляються від взаємних санкцій. Референдум не скасовується, але його результати сторони визнають рекомендаційними. Нову конституцію країни розроблятимуть конституційні збори, що складаються з представників президента, Верховної Ради та громадськості. Конституційний суд зобов'язується припинити справу про імпічмент президента, а він, у свою чергу, обіцяє не вдаватися до розпуску парламенту. Опозиція зітхає з полегшенням. Іноземні журналісти збираються додому.

П'ятниця, 22 листопада. День. На порядок денний сесії Верховної Ради Білорусі вноситься постанова про ратифікацію угоди між президентом і парламентом. З адміністрації президента в сесійний зал повернулася пропрезидентська група депутатів. Результати голосування укидають у шок. Постанову не прийнято. «Проти» голосують депутати-лукашенківці. Сам президент виступає по державному телебаченню зі зверненням до народу, в якому називає дії парламенту спробою піти на загострення конфлікту й, у свою чергу, відмовляється від узятих на себе зобов'язань. Повторне ініціювання імпічменту безглузде — конституційний суд міг би знову почати розгляд справи Лукашенка лише наступного дня, але й завтра, й післязавтра — вихідні, суд не працює. У неділю в країні референдум, а в понеділок — оголошення його попередніх результатів. А згідно з лукашенківським проектом конституції такий інститут, як Конституційний суд, у системі державної влади взагалі не передбачено.

Неділя, 24 листопада. В Білорусі проходить всенародний референдум. Народ вибирає один із двох запропонованих на його суд проектів конституції. В аналітичних випусках новин російських телеканалів президента Білорусі звинувачують у обмані прем'єра Черномирдіна. Західна преса оголошує про провал московської миротворчої місії в Мінську. Деякі ЗМІ дозволяють собі засумніватися в офіційній версії й припускають, що «фінт» із нератифікацією мирного договору між білоруськими гілками влади було розроблено Черномирдіним і Лукашенком як єдиний легітимний спосіб збереження президента Білорусі при владі й збільшення його впливу.

Понеділок, 25 листопада. Оголошено попередні результати референдуму. Переважна більшість громадян, які мали право голосу, проголосувала за президентський варіант конституції. Документ автоматично вважається прийнятим і набирає чинності. Конституційний суд розпускається. Верховна Рада Білорусі перетворюється на Нижню палату нового вищого законодавчого органу, що створюється на його основі. Депутатам пропонується перейти в нього добровільно. Парламентське «болото» переходить на бік Лукашенка й близько 110 депутатів формують нижню палату Верховної Ради. Нечисленна опозиція в складі близько 40 депутатів під керівництвом Семена Шарецького відмовляється визнати підсумки референдуму й вважає себе єдиним у країні легітимним законодавчим органом.

Через деякий час США відмовляються офіційно визнати результати всенародного волевиявлення. Їхній приклад наслідує більшість європейських країн і низка міжнародних організацій. Місія ООН приїздить до Мінська для проведення переговорів із керівництвом країни про правові аспекти вибраного Лукашенком способу розв'язання кризи, що закінчуються безрезультатно. Всі подальші події дають підстави спостерігачам із різних країн говорити про запровадження в країні авторитарної форми правління з елементами диктатури...

ЗАПИТАННЯ «Дня»

Які ви бачите «за» і «проти» щодо права Президента розпускати парламент у разі недовіри йому, висловленої на всеукраїнському референдумі (йдеться про перше запитання референдуму 16 квітня)?

Михайло ТИСКИЙ, заступник голови Волинської обласної організації Трудової партії України:

— Я думаю, схвалення цього питання на референдумі призведе до зміщення рівноваги між структурами влади на користь президентської. Складеться приблизно така ситуація, як у Росії, де президент має більшу владу. У нас зараз президентсько-парламентська держава, а стане чисто президентська. Верховна Рада буде зобов'язана підводити законодавчу основу під програму уряду, інакше їй загрожуватиме розпуск. З одного боку, це буде підстьобувати наш парламент, вчасно прийматимуться відповідні закони, відпадуть «спікеріади». З іншого боку, це, звичайно, ущемлення демократії. Але треба пам'ятати, що демократія не є найдосконалішою формою державного управління, хоча максимально забезпечує права й свободи, повагу держави до людини й людини до держави, унеможливлює конфлікти між гілками влади. Але ж у нашій системі всі звикли до того, щоб хтось нас лякав та підганяв — лише тоді ми виконуємо те, що слід. Отож, я думаю, ущемлення демократії задля виходу з кризи, задля здійснення реформ — це в нашому випадку виправдано.

Та чи можемо ми бути певними, що Президент у всіх випадках правильно користуватиметься тою величезною владою? Навряд. Щоправда, нині не «ті» часи. Існує контроль з боку європейських інституцій. Крім того, Президент України не раз заявляв про свою європейську орієнтацію. Та й просто об'єктивно ми просто змушені наближатися до Європи, не тільки піднімаючи економіку, а й поступово демократизуючи суспільство. Тому «синдром Лукашенка» в Україні неможливий.

Василь ГЕЙ, голова Волинської обласної організації Спілки письменників України:

Недовіра до нинішнього нашого парламенту, яка вже існує в народі, цілком закономірно винесена Президентом на референдум. І справді, депутати повинні знати не тільки думку, скажімо, Валерія Лапікури із УТ-1, а й думку мільйонів громадян. Інша справа — якщо у Верховній Раді встановиться парламентська більшість, котра на ділі зініціює прийняття всіх необхідних рішень, то можна обійтися й без референдуму й заощадити таким чином немало грошей.

Звичайно, якщо Президент внаслідок референдуму здобуде необмежену владу, підпорядкує собі й Верховну Раду, зробивши її «кишеньковою», то це явище негативне. Але такий парламент, який неспроможний приймати потрібні рішення, парламент, частина депутатів якого бореться за відновлення Союзу, тобто проти своєї держави, такий парламент, я думаю, просто недоречний.

Олег ПОТУРАЙ «ДЕНЬ»