Агiтацiя без iнформацiї
Звичайно, дивно у вустах телеоглядача звучав би заклик типу: «Громадяни, не дивіться ТБ! Принаймні, інформаційні програми!». Але, чесне слово, все частіше й частіше виникає таке бажання, бо в тому, що нас із вами, цих самих громадян, на цьому самому ТБ обдурюють усі, кому не ліньки, — переконуєшся щодня. Причому те, що всі наші загальнонаціональні телеканали використовуються передусім не для інформації, а для агітації та пропаганди, — навіть не приховується. Цікавим був виданий 10.01.2000 р. «УТН» (УТ-1) синхрон віце-спікера й лідера СДПУ(о) В.Медведчука, який, назвавши нерозумними прогнози наших деяких політологів про те, що в Україні ситуація розвиватиметься за російським сценарієм, проте як ефективний позитив оцінив пропагандистську кампанію, проведену російськими ЗМІ під час виборів до Держдуми. Ну що ж, пропаганда, дійсно, не є жупелом сама по собі — тільки ось в інтересах кого? У тому, що в нас вона має на меті згуртувати саме громадянське суспільство саме на вирішення для нього, суспільства, важливих завдань, є великі підстави мати сумнів і нині, після звитяжних виборів і начебто дійсного усвідомлення переможцями того, що ми стоїмо над прірвою.
Що почалося на наших каналах відразу ж після новорічної святкової сплячки? На «УТ-1» , що контролюється «Демократичним союзом» і блоком партій під керівництвом Є.Кушнарьова, щосили понеслася кампанія щодо референдуму. «7 днів» і «УТН» , «Акцент» В.Лапікури буквально захлинаються в екстазі. При цьому в хід іде все: від загрозливих заяв Є.Кушнарьова (мовляв, коли що не так, ми будемо за розпуск ВР) і до... невиразних інтерв'ю громадян на вулиці, які всі, як один, твердять про буквально жагуче бажання висловити недовіру ВР. У хід ідуть просто ганебні сюжети для рівня Першого загальнонаціонального каналу — від знущань з граматичних помилок у документах ВР до заяв роботяг «розігнати парламент», ату його, ату. О, як, виявляється, свіжі в пам'яті народу, і як легко відродити звички до бездумного пошуку ворогів і простих рішень! «Сам не читав, але знаю»... («Я — за двопалатний парламент!» — каже в Києві «випадкова» перехожа. «А чому?» — чогось питає кореспондент. — Та, глибоко задумавшись, каже: «Це вимога часу!» Ну, звичайно, вичерпний аргумент!). А кореспондент УТН у Сумах цю звичку пролетаріату привітно поплескує по плечу: «Логіка проста. Як то кажуть, залізна. Розігнати — і все!» Жах! Вже навіть вбивання не цвяхів, а паль... Кому потрібні компетентні, професіонально аргументовані пояснення необхідності референдуму? Вже не кажучи про думки тих, хто проти референдуму. Навіщо? Якщо й так електорат «ковтне» — як переконали вибори, звичайно, не без допомоги виконавчих структур на місцях, — а за ними затримки не буде.
Інші наші інформаційні «монстри» —
«1+1» та «Інтер» — набагато більш стримані щодо ідеї нового народного волевиявлення. Проте «ТСН» 11.01. вважали за можливе завершити свій сюжет про ухвалений ВР закон про мораторій на референдум пасажем Г. Удовенка про те, що «ініціатива референдуму йде знизу»! (цікаво, пан Волков не образився? Чи було б діло — а слава наздожене потім?!). Точно так само «ТСН», котра хоче сказати так, щоб якомога менше сказати, звела всю справу про голосування у ВР з приводу референдуму в 309 голосів — тобто конституційною більшістю — до того, що просто депутати не хочуть віддавати свою долю в руки «хаотичного волевиявлення». Щоправда, в середу в «ТСН» все-таки з'явився на мить в кадрі політолог Віктор Погорілко, котрий, наприклад, повідомив, що практично в усіх країнах деяка, обмежена, депутатська недоторканність існує. Ура, велика перемога професiоналiзму — маленька лазівочка в примітивному своєю однозначністю вбиванні паль. Підоснова більш глибоких коментарів ситуації з діями ВР щодо референдуму на «Інтері» зрозуміла: СДПУ(о) не тільки ображена на пана Ющенка за склад нового Кабміну, але ще й явна її зацікавленість у найшвидшій лібералізації в енергетиці суперечить позиції пані Тимошенко, яка нині стала відданою прихильницею жорсткого державного контролю над паливно-енергетичним комплексом... Однак не можна не відзначити, що таке неспівпадання інтересів тих, хто стоїть за каналами, поки що тільки й дозволяє нам, рядовим громадянам, хоча б іноді отримувати більш повну інформацію про те, що відбувається.
Проте що до аргументів проти референдуму — то їх дали тільки «Новини» ЮТАР , навівши різке висловлювання політолога М. Томенка. Референдум явно не входить в плани пані Юлії Тимошенко, яка стоїть за цим каналом, і яка не має наміру віддавати свій депутатський мандат. Але й на ЮТАРі підійшли до теми з тою ж однозначністю, що й інші телеканали, — тільки з протилежним знаком.
Питання про референдум — це лише один (з десятків) — прикладів того, як у кожній інформаційній та аналітичній програмі кожного каналу інформування населення країни підміняється «промивкою мізків». Практично забуті такі речі, як коментарі ситуації фахівцями, політологами. Нiде не згадується таке поняття, як повнота фактiв. Об'ємність фактів. Неоднозначність фактів. На жаль... Здавалося б так само, що обіцяні економічні реформи повинні початися з серйозного загальнонародного обговорення найбільш гострих проблем. Насправді ж навіть перегляд інформаційно-аналітичних програм дає уявлення про те, що заборонених тем навіть додалося. Серед них — до речі, за кулуарними свідченнями й самих тележурналістів — питання про механізми приватизації, причини виникнення критичного зовнішнього боргу (відсутність контролю за витрачанням кредитів) і кризи в енергетиці, відношення банківської системи та реальної економіки тощо.
Найбезпосереднішу участь беруть зараз наші телеканали й у ситуації перегрупування сил на паливно-енергетичному ринку, і в прозорому сценарії знищення руками чергового «камікадзе» (або «халіфів на годину», як кому зручніше) чергових явно вже таких, що заважають, «переможців». Триденна картинка так званого «інформування» громадян України про переговори нового віце-прем'єра країни Ю.Тимошенко в Москві дуже показова. Скажімо, якби раптом сюжети й повідомлення про це дивився абсолютно нетямущий глядач на каналах ЮТАР та «Інтер» — він навряд чи зрозумів би, що йдеться про одні й ті ж події. Однак за всі три дні лише два канали Києва — СТБ і Новий — насмілилися заявити про різницю в оцінках переговорів, що відбулися в Москві, самої Ю.Тимошенко — і російськими джерелами, які не підтвердили названих Ю. Тимошенко сум боргу корпорацiї «Нафтогаз-Україна», котру нині Тимошенко звинувачує в усіх гріхах, і якi поставилися до переговорів як до «рутинних» (а не тріумфальних — як випливало із заяв самої Ю.Т.). При цьому Новий канал 11.01 у випуску «Репортера» о 22.00 ухитрився навіть дати уривок прямої розмови журналіста каналу з Москвою, з представником «Газпрому», телефоном. Першим відзначив Новий і те, що раніше І.Бакай та Ю.Тимошенко були явними конкурентами на енергоринку. Щоправда, шматочок цієї сенсаційної телефонної розмови з «Газпромом» був у ефірі Нового лише один раз, у всіх інших випусках «Репортера» і «Теми дня» його було вже вилучено! Незважаючи на те, що 12.01. Андрій Шевченко в своїй «Темі» розіклав ситуацію конфлікту між Тимошенко та Бакаєм «по поличках», зв'язавши її з можливими політичними наслідками. Однак і тут явно не було порушено небезпечну грань у повноті інформації та об'ємності аналізу причин того, що відбувається. Грань, яку встановлено тими, хто за всіх у країні вирішує, що й коли, і в якому обсязі нам всім, громадянам, потрібно знати, а, частіше за все, — не знати.
«Вікна-бiзнес» (СТБ) після сюжету про прес-конференцію Юлії Тимошенко дали ексклюзивний матеріал про зрив 12 січня загальних зборів членів енергоринку приватизованими обленерго, а також деякими урядовцями. Таким чином питання про декларації та реальний стан речей у енергетиці все- таки спробували поставити. Однак подібні «акценти», подані телеграфним способом, навряд чи допоможуть зрозуміти рядовому українцеві, де його черговий раз «кинули».
Власне, в переслідуванні тими чи іншими приватними ЗМІ інтересів своїх власників немає нічого нового, ексклюзивного саме для України і навіть, мабуть, глобально негативного. Інша справа — державне ТБ, та інша справа — тотальність організації інформаційного простору в державі так, щоб не дати суспільству ні найменшої можливості зрозуміти й розібратися в тому, що насправді відбувається в економіці й політиці країни. В усіх демократичних країнах монополізації ефіру суто інтересами державної влади або лобістами приватних капіталів протистоять чи то системи громадського ТБ, чи то наявність могутніх опозиційних партій зі своїми засобами інформації, як і розвинена система кабельного ТБ і малобюджетних некомерційних інформаційних проектів. У нас таких противаг немає — а, значить, річ не лише в ущемленні права на свободу слова, але й конституційного права громадян на інформацію, тим більше, про життєво важливі для них речів. Права громадян усвідомлено приймати ті або інші рішення в своєму приватному житті, і як членів соціуму. Ущемлене право громадян знати — і можливість на підставі цього права думати. До речі, як розповів один тележурналіст, нещодавно йому довелося записати (а після, звичайно ж, стерти) слова одного нині дуже високопоставленого чиновника про те, що, мовляв, українцям думати не треба, за них вже давно все вирішило МВФ, Світовий банк і под. Насправді йдеться, я думаю, аж ніяк не про ці міжнародні інституції і їх готові ухвали. Українцям думати не треба тому, що це заважає тим, хто ними хоче керувати. До речі, ви звернули увагу на те, що днями Президент фактично заборонив спілкуватися з пресою нашим міністрам? Все повинно йти через прес-служби — сказав Л.Д. — і значить наштовхнув країну на ще більш закритий тип прийняття рішень, на ще меншу доступність для суспільства глобальної економічної інформації.
Доводилося якось читати, що радянська тоталітарна система сама себе знищила тим, що за умов необхідності утримання наймогутнішого ВПК змушена була піклуватися про інтелектуальну еліту суспільства. А щоб, вочевидь, вчені та інженери не спивалися поголовно — була змушена видавати для них і якісь товсті журнали, і якісь фільми випускати, спектаклі — щоб давати зробити видих. Таким чином сама система й створила ту критичну масу «народу», що отримав достатнє щеплення як освітою, так і деяким вільнодумством, щоб підштовхнути плечем радянську господарчу та адміністративну систему, що розвалювалася.
В України немає розвиненого ВПК — а, значить, немає й насущної потреби в інтелігенції, в інтелектуалах? А, значить, цілком реально — в тому числі й як мета — перетворення українського народу в малописьменний, не мислячий критично, тупий самозакоханий натовп Шарикових і Швондерів, якими дуже легко керувати. І з якої років отак 30 можна щось ще «злупити», ще «незлуплене». Ну а потім — що ж, річ житейська, нам колись було добре з тобою... У значенні з тобою — країною. Є така (була?) — Україна...
