Старий Новий рік Гравця

Все це головні питання, якими переймаються сьогодні спостерігачі, котрі стежать за розвитком ситуації в Москві. Вельми примітно, що в перші години після відставки Єльцина подібних запитань якось не виникало. Навпаки, здавалося, що російський лідер, який хворіє, зробив мудрий і вивірений вчинок — красиво пішов, залишивши владу ним же самим вибраному наступникові — гаранту власної безпеки й безпеки своєї родини, яка так серйозно впливала на владу останнім часом. Однак тоді було важко оцінити вагові категорії, передусім вагу самого Єльцина. І не тільки стороннім спостерігачам. Але й самому Єльцину. І самому Путіну. На фоні немолодого хворого президента його енергійний спадкоємець, який здійснює вояжі на чеченський фронт і обіцяє «замочити» терористів, виглядав вигідно й безальтернативно. Але тепер цього тла вже немає. Володимир Путін залишився сам на сам з потенційним електоратом, регіональними елітами, олігархами, Заходом... І все очевидніше, що Єльцин був єдиним справжнім важкоатлетом на російській політичній сцені, що саме його не просто поважали, але ще й побоювалися, що саме з його волі присягали Путіну, що навіть найвідчайдушніші фрондери з регіональних баронів могли обрушуватися з критикою на президентське оточення, але не на самого Єльцина. Та й на Заході могли критикувати Росію, але за будь-якого випадку щадили самолюбство «друга Бориса».

У Путіна немає цієї харизми, цього авторитету, він не викликає в підлеглих почуття священного трепету, яке хоч- не-хоч викликав Єльцин. Путін може стати сильним президентом, але навряд чи стане монархом, що в Росії й означає — бути слабким. До того ж президентська передвиборна кампанія виконуючого обов'язки відбувається на тлі очевидних невдач російської армії в Чечні. Кровопролитні бої за Грозний, прориви чеченців у містах, що давно вже зайняті російською армією,— все це демонструє російському суспільству, що нова війна в Чечні зовсім не буде легкою прогулянкою, що всі розмови про те, що тепер все буде «по-іншому» — всього лише демагогія воєначальників, які прагнуть реваншу, та їхніх заступників у політичній еліті країни. Серйозних економічних змін за два місяці також чекати не доводиться — в цьому переконують і перші кадрові рішення нового президента.

Про перестановки ці варто поговорити особливо. Маю на увазі передусім зміщення Павла Бородіна з посади керівника справами Кремля, залишення Миколою Аксененком і Віктором Христенком посад перших віце-прем'єрів і призначення новим і єдиним першим віце-прем'єром міністра фінансів Михайла Касьянова. Ці рішення Путіна можуть бути по- різному оціненими оптимістами й песимістами. Оптимісти порадуються, що виконуючий обов'язки президента негайно позбувається найодіозніших постатей з оточення свого попередника, роблячи вибір на користь прагматиків. Песимісти, які в Росії є виключно добре поінформованими оптимістами, пригадають, що хоча прізвище Аксененка й пов'язували ще під час формування кабінету Сергія Степашина з прізвищем Романа Абрамовича, ще один великий скандал тоді стався саме навколо призначення міністром фінансів Касьянова. Преса дружно називала героя переговорів з Лондонським клубом людиною Бориса Березовського, а Михайло Задорнов уважав за краще відмовитися від посади першого віце-прем'єра, оскільки йому наполегливо не дозволяли поєднувати цю посаду з посадою міністра фінансів — не стільки через небажання бачити в міністерському кабінеті Задорнова, скільки через бажання бачити в ньому Касьянова. Песимістам добре відомо, що саме колишній кремлівський «завгосп» Павло Бородін завжди вважався самостійною фігурою в президентському оточенні, котра аж ніяк від «олігархів» не залежить. Чи не через ці причини він став одним з перших чиновників, від послуг якого виконуючий обов'язки вирішив відмовитися?

Оптимісти побачать у перших кадрових рішеннях Володимира Путіна зачатки створення нової команди. Песимісти заперечать, що це — «та сама» команда, що можливості кадрового маневру для виконуючого обов'язки президента Росії поки що дуже невеликі й пов'язані з інтересами вже не сім'ї, а тих самих людей, вплив яких на сім'ю протягом останнього періоду правління Бориса Єльцина важко переоцінити. Якщо погодитися з цією логікою, то не можна не визнати розумність і, головне, природність рішень щодо відставки Тетяни Дяченко й Павла Бородіна. Якщо погодитися з цією логікою, то не можна не визнати розумність і, головне, природність рішень про збереження Олександра Волошина й призначення Михайла Касьянова. Поняття «сім'я» й «оточення» в новітньому російському політичному лексиконі начебто розділилися. Виявилося, що «сім'я» — це Бориса Єльцина. А ось «оточення» — це Бориса Березовського.

Тут-то ми й переходимо до найголовнішого в російській політичній драмі. Чи стане це оточення (поки що, принаймні, стає) оточенням виконуючого обов'язки або ж він сам — просто одна з фігур цього оточення, нехай на сьогоднішній день — найважливіша? (Зрештою, король на шахівниці тим і відрізняється від короля з плоті і крові, що є всього лише фігурою в руках умілого гравця. Але — король!) Чи захоче Володимир Путін, ставши повноправним президентом, перетворитися з фігури на гравця й — ось що цікаво — чи зможе він це зробити? Адже в той час, як виконуючий обов'язки говорить про тимчасовість власних кадрових рішень, люди за шахівницею можуть подумувати й про тимчасовість самого Путіна…

Питання сьогодні не в тому, чи вдасться Володимиру Путіну перемогти на виборах, а в тому, чи вдасться йому правити. Це — центральне питання всієї російської історії, й напередодні старого Нового року саме відповідь на нього може визначити майбутній розвиток політичної ситуації в Росії.

ДО РЕЧI

Як повiдомила британська газета «Times», Володимир Путін був прийнятий до КДБ в Ленінграді в 1974 році, незадовго до того, як він закінчив навчання по спеціальності «Юриспруденція і німецька мова», отримавши «відмінно» за німецьку мову. Путін отримав направлення у ФРН для здійснення агентурної діяльності. У 1975 році Путін був кореспондентом ТАРС у Бонні і спеціалізувався на роботі із науковими кадрами. Джерела дрезденської газети «Захсіше Цайтунг» повідомляють, що він координував діяльність агентів КДБ у Західній Німеччині і Австрії. За інформацією західних спецслужб, Путін, вербував працівників німецьких підприємств та університетів. У поле зору західних спецслужб він потрапив у середині 80-х років під час його проживання в Дрездені. Там Путін головним чином працював над створенням агентурної мережі для отримання доступу до найсучасніших технологій західних промислових компаній. Для цього використовувалися зв'язки однієї східно-німецької фірми з «Роботрон» і з «Сіменс», остання становила великий інтерес для Росії. Наприкінці 80-х Путін отримав орден за заслуги від секретної служби НДР Штазі — це днями підтвердив прес-секретар німецької комісії Гаука із розслідування діяльності Штазі.

А вчора, Інтернет-видання «Газета Ru» розповсюдило інформацію про те, що Володимир Путін став стрімко виходити з-під контролю «сім'ї». Ознакою цього є відставка керуючого справами адміністрації президента Павла Бородіна, якого, як виявилося, не перевели на іншу роботу, а просто викинули із Кремля. Як стало вчора відомо, наступним кроком у цьому напрямку стане радикальна реорганізація структури управління справами, яке буде об'єднано із господарським управлінням під керівництвом перевіреної путінської людини — Олександра Стрельцова. Відтак Путін отримав у подарунок унікальну можливість за три місяці поставити держапарат під свій повний, тотальний контроль. Для цього він вибрав дуже простий та ефективний механізм — господарський. Оскільки, на думку «Газеты Ru», користуватися благами люблять усі чиновники, незалежно від рангів і постів.