Анкета «День»-2000»

Bідділ ЗМІ та громадської думки

Запитання анкети «День»-2000»

1. Закінчується рік президентських виборів. Громадянська позиція «Дня» — орієнтація на правоцентризм і європейський вибір України — вам відома. Якою сьогодні має бути газета, про яку ви могли б сказати: «Це моя газета»?

2. Чим, на ваш погляд, зараз живе суспільство? Що хвилює людей вашого кола спілкування?

3. Що взагалі особисто вам подобається і не подобається в «Дні»?

4. Які рубрики, тематичні лінії, тематичні шпальти, на ваш погляд, себе вичерпали?

5. Які теми в нашій газеті висвітлюються недостатньо, а яким приділяється дуже багато уваги?

6. Які відкриття приніс вам 1999 рік?

7. Які надії ви пов'язуєте з 2000 роком — останнім роком ХХ століття?

Поєднання гострої публіцистики із м'якою лірикою

1. Моя газета — це пристрасна гостра публіцистика, поєднана з ліричними м'якими і добрими статтями про істинні та примарні цінності, любов та ненависть, вірність і зраду. Моя газета — це конкретні соціально-побутові проблеми простої людини, а, значить, і моєї сім'ї, мешканців вулиці, району, міста, де живу. Адже тільки тоді відчуваєш щоденну потребу у газеті, коли вона зачіпає за живе, примушує думати і переживати разом.

2. Тим, чому, на превеликий жаль, «День» щодалі менше приділяє уваги, зосереджуючись на загальних глобальних тенденціях розвитку суспільства та країни. Меншає кількість (і обсяг) публікацій про безконтрольність і самоуправство місцевих райадміністрацій, непотоплюваність їх керівників, формалізм і показуху, за якою приховуються тотальне розкрадання комунальної власності напівкримінальними структурами, бездіяльність житлово-експлуатаційних контор на фоні повного розвалу міського господарства при масових виявах безкультур'я та актах вандалізму.

3. На мій погляд, «День» до президентських виборів і після — це, на жаль, дві абсолютно різні газети. Рішуча, безкомпромісна — до, і млява, переобтяжена об'ємними і сухими публікаціями — після. Неначе за спиною редакції стоїть міліцейський майор із художнього фільму «Справа Румянцева» і повторює: «В рамочках, товарищи, в рамочках». Створюється враження, що газета після президентської кампанії, по-перше, обезсиліла, немов спортсмен після виснажливого марафонського забігу, по-друге, вирішила змінити орієнтири, однак зараз стоїть на розпутті — як їй бути далі: на кого рівнятися, з ким товаришувати, кого уникати, хоч і не сваритися.

Не сприймаю «чергових» матеріалів штатників із регіонів України. Також прохідна рубрика «Коротко». До того ж вона вже може називатися «Довго».

4. Я б не ставив так запитання, у кожній рубриці, нарівні з досить цікавими, з'являються останнім часом і відверто слабкі статті.

Невиправдано багато, на мій погляд, публікацій про російські справи, зокрема у Чечні. Як відомо, в останні роки значно знизився попит на «Известия», «Труд», «КП», незважаючи на їх комерційний інтерес до України. Основна причина цього бачиться мені у тому, що події, які відбуваються там, уже не гріють і не болять: інша держава.

Хотілося б бачити у «Дні» адресні рубрики, на зразок: «Запит до влади», «Не особиста справа», «Міське перехрестя», а також дошкульні репліки по гарячих слідах, причому, бажано на місці звичайного офіціозу.

5. Складно відразу відповісти. Та от, на що редакції слід би звернути серйозну увагу, так це на співмірність обсягу статті і закладеного у ній смислового навантаження. Останнім часом абсолютно ординарному матеріалу, який заслуговує не більше, ніж на 40—50 рядків, відводиться дві-три колонки або цілий підвал. Крім того, якщо стаття «не тягне» на глибокий, професійний аналіз, скажімо, прем'єри театрального спектаклю, концертної програми (культура) або спортивного змагання, ні до чого у такому разі інформаційний звіт про культурну та спортивну подію розтягувати до обсягу повнометражної рецензії.

Фінансово-економічні «размишлізми», що становляють інтерес для вузького кола фахівців, не додають газеті «ваги», хоч і подаються нею немовби «головні аргументи» — великим шрифтом на найчитабельніших місцях. У той же час матеріали Т.Коробової, Н.Лігачової, К.Гудзик, які є, на моє переконання, стрижневими і які фактично додають газеті шарму і неповторності, подаються немовби між іншим — дрібним шрифтом і на не найпомітніших місцях.

«День» — чоловічого роду, та мені думається, що неповторність газети виходитиме все-таки від імені жіночого.

«День» – це альтернатива офіційній пресі

1. Це повинна бути незалежна від політичної кон'юнктури газета, що об'єктивно висвітлює події в Україні та у світі, даючи також грунтовний їх аналіз.

2. Щодо критичності — безсумнівно. Об'єктивність під питанням, особливо під час виборчих перегонів. З іншого боку, мабуть, так і потрібно, щоб видання бачило ситуацію в країні під власним кутом зору, створювало альтернативну — до офіційної преси — думку.

3. Безперечно, подобається те, що газета видається трьома мовами, приваблює інтелігентність, аналітичність, професійність, тонке почуття гумору. Не подобається інколи надмірна «зубатість», заангажованість (у певному сенсі).

4. Рубрики все ще достатньо свіжі. Проте, на мій погляд, видання повинно нести більше позитиву, створювати в суспільстві надію на краще, згуртовувати навколо певної ідеї.

5. Недостатньо висвітлюються події культурного, наукового та суспільного життя країни та світу в цілому. Хотілося б трохи більше економічної інформації. Якщо «День» прагне бути газетою для всіх українців, доцільно було б зменшити політизованість газети.

6. 1999 року я відкрив для себе газету «День», під час виборів по-справжньому дізнався про українське суспільство. Щодо особистих справ, то я почав вірити у власні сили.

7. Я сподіваюсь, що 2000 року не станеться тієї безмежної кількості катаклізмів, що були обіцяні нам різноманітними астрологами, ясновидцями і под. Сподіваюсь, що Україні не проголосять дефолт, що ми нарешті виберемося з потенціальної ями на шлях суспільного та економічного добробуту, що не буде нової війни, що світ буде цілеспрямовано крокувати шляхом всебічної інтеграції (а Україна — до Європи). Також маю надію, що в моїх рідних та в мене особисто все буде о'кей. (чого й бажаю газеті «День»).