ЩОДЕННИК

Помер бойовий майор. 43 роки. У відставці він нудьгував. Родом був не звідси, а Ужгород увесь час дарував друзів дивних: вони п'ють на твої гроші, а на свої не п'ють. Ось і почав ходити майор самотній, як айсберг. Але туга їсть людину, яка звикла до товаришування, до спаяного хорошого колективу.

Отримав він пенсію, чорнобильські і познайомився з хорошим земляком Толею. Розмова пішла приємна, хоча й під горілочку. Тривала вона п'ять днів. Майор втратив орієнтири — посилав Толю до магазина за горілкою, а той ніс вуличну, «липову» за півтори-дві гривні. Здачу забирав. Заробляв. Приємне почуття після безробіття.

Після останнього «заробітку» відвіз майора до лікарні. Його поклали до реанімації, там він відразу й помер. Смертельне отруєння метанолом. Толя відразу ж на зароблені гроші поїхав на батьківщину.

Дружина майора дізналася про все через три дні. В лікарні з майора зняли шкіряну куртку, годинника, сорочку, джинси, паска, шкарпетки й туфлі. Залишили майку й одягли лікарняні штани. «Він так і прийшов», — сказали дружині.