Чому реформи в енергетиці закінчилися відключеннями споживачів?

У цій ситуації необхідно посилити державне регулювання в паливно-енергетичному комплексі (ПЕК), щоб не допустити формування в Україні нецивілізованого ринку електроенергії, настроєного лише на реалізацію інтересів вузького кола людей.

Головним регулювальником процесів у ПЕК є тіньовий капітал, що активно впливає і на парламент, і на уряд шляхом використання величезної кількості іміджмейкерів, псевдоаналітиків, впливових засобів масової інформації.

Наприклад, у Законі «Про основні положення функціонування оптового ринку електроенергії», пролобійованому власниками приватизованих обленерго i прийнятому в першому читанні Верховною Радою, право на постачання енергії найважливішому енергоспоживачу — населенню монопольно закріплене за обленерго. Вибір постачальників для інших платоспроможних споживачів, так само як і узгодження граничних тарифів з НКРЕ, буде здійснюватися не без заходів протекціоністського характеру, внаслідок чого остаточно зникає прозорий механізм стримування тарифів для споживачів.

Другим негативним моментом є впровадження системи прямих двосторонніх договорів між виробником і постачальником електроенергії. У цьому випадку електростанції продаватимуть електроенергію за «живі гроші» нижче за її собівартість, а за рахунок збитків збільшуватимуть вартість електроенергії, що відпускається ними в оптовому ринку.

Водночас уряд намітив програму збільшення грошових надходжень з розподільчого рахунку обленерго на спецрахунок енергоринку. Але обленерго, крім розподільчого, має й пеньовий рахунок, що дозволяє обійти вимоги програми. Для цього ліміти споживання електроенергії для підприємств штучно занижуються. На вартість спожитої понад ліміт електроенергії нараховується пеня, i платежі від споживача зараховуються, насамперед, на пеньовий рахунок. Борги за електроенергію зберігаються, i на них знову нараховується пеня. Такий своєрiдний «вічний двигун» призводить до збільшення собівартості продукції вітчизняних підприємств і робить її неконкурентоспроможною на світових ринках. А гроші з пеньового рахунку надходять у розпорядження обленерго i спрямовуються на власні потреби, зокрема на сплату старих зобов'язань щодо приватизації, яка була проведена в борг.

Статистика Міненерго свідчить, що середньомісячний обсяг коштів, що надходять від споживачів, досягне 50—60%, як і планувалося урядом. Але на розподiльчий рахунок ринку потрапило менше ніж 4%. Постає запитання: для кого ж працює уряд? Цифри кажуть самі за себе.

Державна задача реформування електроенергетики визначена i полягає у створенні конкурентного ринку електроенергії на основі збалансованого попиту i пропозиції, із 100-вiдсотковими розрахунками, розвинутим ринком палива та ефективними власниками енергооб'єктів.

Однак сьогодні не може йтися про повну лібералізацію ринку, оскільки при несформованих правилах роботи енергоринку такий підхід завдасть непоправної шкоди. Насамперед постраждають теплові електростанції та вугледобувні підприємства, що може спричинити виникнення в суспільстві соціальної напруженості. Цей же результат чекає нас і в разі прийняття Верховною Радою Закону «Про принципи функціонування Оптового ринку електроенергії в Україні». Адже закладені на його основі механізми приватизації розраховані насамперед на розподільчі електричні мережі, а не на генеруючі об'єкти, хоча всі розуміють, що реальні гроші мають iти в реальну, а не тіньову економіку. Цьому сприяє також і те, що наша економіка досі побудована за галузевим принципом, а не за принципом кінцевого продукту.

Було б необачно сподіватися, що енергетичний ринок нам вдасться реформувати легко й просто. У цього процесу ще довгий шлях, оскільки прозорого моніторингу проходження реформ енергоринку в Україні немає, i під ширмою реформ досі йдуть процеси тіньового перерозподілу ресурсів.

Сьогодні завдання полягає в тому, щоб розробити стратегічну програму фінансового оздоровлення галузі, налагодити міжгалузеві розрахунки з використанням ринкових механізмів, збалансувати інтереси всіх учасників вітчизняного енергоринку та споживачів.

Якщо ми справдi хочемо реформувати енергетику, а не просто відзвітувати перед західними кредиторами, то нам потрібно розробити стратегічну програму, сформулювати її цілі, пріоритетність завдань і визначити етапи впровадження. Лише в цьому випадку можна розраховувати на розуміння i терпіння як світової спільноти, так і населення України.