Позичати чужі слова так само принизливо, як і позичати гроші
Їдуть у купе вчений та селянин. Мовчання стає дедалі важчим. Нарешті науковець наважується на бесіду:
— У вік експериментальних, екстремальних ангажементів ми не можемо зневажати критерії суб'єктивізму, коли індивідуум ігнорує тенденції парадоксальних ілюзій.
— Воно-то так, — підхоплює розмову чолов'яга в чоботах, — воно-то, звичайно. Воно не що-небудь як і не як-небудь що, але, якщо стосується відносно та взагалі, то воно треба, та вже хай, бо розпочнеться така справа, ось тобі й будь ласка!
На превеликий жаль, цей анекдот (не був би він в іншому випадку анекдотом) дуже чітко відображає мовну культуру окремих наших співвітчизників.
Пам'ятаю, як під час перебування в Баку я розвіював нудьгу, читаючи вивіски на торгових точках:
«Перашки» (пиріжки), «Марожна» (морозиво), «Агурес-Памдор» (огірки-помідори), «Агнпор-кирпич» (вогнетривка цегла) тощо.
Проте, на диво, ми, котрі так пишаємося, що географічний центр Європи розташований саме на території України, вкрай засмітили іноземними словами нашу рідну українську мову.
«Це не кризовий стан, — каже з екрана один із народних обранців, — це кризова ситуація». Якби цей вислів потрібно було перекласти англійцю або французу, то перекладач точно потрапив би в кризовий стан.
Адже «ситуація» і «стан» тотожні за змістом без жодних відтінків, так само як еквалайзер та вирівнювач.
«Тільки фіскальною політикою проблеми не вирішити», — заявляє інший урядовець. Упевнений, що більша половина телеглядачів не зрозуміла, що йдеться про звичайну податкову політику.
Викладач вищого навчального закладу оголошує студентам назву лекції: «Хеджирування ф'ючерсних угод». Студенти ніяковіють. Хоча це лише «захист угод, що мають здійснитися в майбутньому». «Експлікація плану», — підписано стенд в одному з кабінетів міськвиконкому. Хіба гірше звучатиме «Пояснення плану»?
Пам'ятаю, як літня американка українського походження скаржилася, що її онуки «сикують» (від слова sick — хворий) або як вона «блідувала» під час авіаподорожі (to bleed — кровоточити). Кумедно, але подібний суржик можна пробачити емігрантці. Однак чому ж ми, живучи на рідній, не окупованій ворогом, землі, наплодили «дилерів» (продавців), «дистриб'юторів» (розповсюджувачів). Навіщо лякати і без того перелякане населення всілякими «тендерами» (заявка), «траншами» (шмат, частина), «холдингами» (володіння), «ліцензіями» (дозвіл), «дайджестами» (щоденник), «маркетингами» (вивчення ринку), «аудитами» (перевірка)?
Хіба вбивця стане шляхетним, якщо ми назвемо його «кілером»? Чи стане адміністратор більш обізнаним, якщо наректи його «менеджером»? Підйомники в під'їздах усе одно не працюють, хоча їх давно охрестили ліфтами.
Французи кафе швидкого обслуговування називають «Бістро» (від російського «быстро»), а ми про такі заклади кажемо «Експрес-кафе». Проте чомусь ті ж самі французи здатні прийняти закон про притягнення до відповідальності дикторів і навіть офіційних осіб за безпідставне вживання іноземних слів.
Ми ж усе ще нагадуємо Голохвастого з п'єси М.Старицького «За двома зайцями»: «Що мнє краса? Натирально, первє дєло ум і обхожденіє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!», — зовсім не замислюючись, по-перше, над тим, що замість шику складається враження, що розумові показники подібних «спікерів» перебувають на рівні плінтуса, а по-друге, над тим, що позичати чужі слова так само принизливо, як і позичати гроші.
