Перейти до основного вмісту

Комп'ютер, англійська, пластикова картка — і ви громадянин світу

11 листопада, 00:00
Ще один учасник конкурсу «Уїк-енд у Ризі» — Дмитро Шереметьєв, киянин, — як і багато його ровесників, майбутнє нашої країни бачить за розвитком передових технологій, але при цьому його погляд на можливість цього більш зважений і тверезий. Тут дається взнаки його навчання в економічному вузі. Дмитро, як він пише, багато в чому вже визначився з одвічними питаннями життя: «що робити?» і «хто винен?». І тому його відповіді на конкурсні запитання можуть послужити деяким посібником для тих, хто вступає в життя, хоча ми радимо все-таки під час читання дотримуватися певної уявної дистанції: кожен по-своєму приходить до основних рішень. І тоді вже слово буде підтверджувати справу, як це справедливо зазначає й наш автор.

1. У чому, на вашу думку, полягає формула успіху України в XXI столітті?

Я вважаю, що сьогодні в усьому світі відбувається процес глобальної інтеграції: економічної, культурної, політичної, але найголовніше — це те, що весь світ поступово перетворюється на єдину інформаційну систему. Кордони стираються, відстані стають умовністю, а найголовнішим з багатств стає інформація. І вже настав той момент, якого з нетерпінням чекали одні й панічно боялися інші: тепер кожен може стати громадянином світу — людиною без прописки й паспорта, просто людиною, яка є вільною робити все, що їй цікаво, й думати так, як їй думається. Комп'ютер з виходом у мережу, англійська мова та пластикова картка однієї з міжнародних платіжних систем — от усе, що треба для того, щоб стати стовiдсотковим громадянином світу. І все це завдяки технологіям — саме вони все сильніше й сильніше змінюють життя людей.

Про економічний потенціал України сказано вже багато, навіть дуже багато: велика кількість ресурсів і відсутність досягнень. Та й з технологіями та сама історія. Прикро... Змінити мислення більшості населення України — це найскладніше завдання. І найголовніше. Формула успіху України в XXI столітті, на мій погляд, полягає в тому, щоб на рівних увійти в цю нову реальність — нове глобальне суспільство. Це єдина можливість для країни з безнадійного позичальника перетворитися на сильного й надійного економічного партнера. А підніметься економіка — й інші сфери почнуть розвиватися. І тільки тоді збудуться мрії про високі та своєчасні зарплати, пенсії, тощо. І безробітних поменшає, й бабусі з брудними картатими сумками, набитими «мньясом та мольоком», перестануть заважати мені їздити громадським транспортом і забруднювати мої джинси та черевики... (оскільки пересядуть у машини? — Ред. )

Для того, щоб досягти успіху, Україна має перетворитися на могутнього експортера високотехнологічної продукції. Це дуже складно, але реально. От, щоправда, підприємці плачуться — законодавство та оподаткування їм жити не дає. І, по-моєму, починати треба саме звідси. Але дуже багато всього потрібно: і стабільна, чітка, логічна та зрозуміла законодавча база, і диктатура цього ж таки законодавства, і податкові пільги на додаток до чітких і помірно-розумних податків, і державна підтримка (або хоча б невтручання) підприємництва; необхідно, щоб наші «законотворці» хоч іноді думали, для кого вони ці самі закони творять, і чи відповідають їхні витвори волевияву тих, хто за них голосував; також було б зовсім непогано, щоб усі державні службовці завжди і всюди добре пам'ятали, за чиї гроші вони живуть, і для чого вони свої посади обіймають. Тих, для кого найулюбленішим словом є «дай!», також було б зовсім непогано частіше карати — дивись, і зовсім перестануть хотіти. А ще б армію скоротити до мінімуму, але до дуже професіонально-високооплачуваного мінімуму, що складається з розумних (!) патріотів, причому добре одягнутих і технічно забезпечених. І потім гордо проголосити свій нейтралітет, щоб не викликати косих поглядів постійно скривдженого Великого Сусіда зі Сходу, а то ж все може бути: хто її цю загадкову російську душу знає?

Хотілося б, щоб за свободу слова перестали боротися у зв'язку з повним її досягненням, щоб населення стало хоча б трішки розумнішим і навчилося відстоювати свої права, та щоб і права ці були чимсь більш реальним, ніж просто розділ у Конституції.

Та ще багато чого необхідно, причому тут і зараз. Проблема лише в тому, що відразу нічого не буває...

2. Що повинні робити молоді люди, щоб Україна наблизилася до європейських стандартів політичного, економічного й соціального життя?

Молодь, хоч і по-різному, але все ж хоче жити в європейській країні. Будь-який трансформаційний процес розпочинати треба зсередини, із себе. Треба просто усвідомити (я це вже зробив), що від тебе щось залежить. Будучи впевненим у цьому, можна починати щось робити — тільки лише усвідомивши, що ти щось можеш, можна досягнути чогось. Навіть якщо нічого не вийде, можна бути спокійним за те, що ти щось робив, а не просто сидів і чекав...

3. Які риси національного характеру, на вашу думку, «не пускають» Україну в XXI столiття?

Основними «непускаючими» в XXI ст. рисами національного характеру, на мій погляд, є такі:

1. Небажання/нездатність приймати самостійні рішення, а також брати на себе відповідальність за їх прийняття.

2. Небажання/нездатність пристосуватися до нових умов життя і громадського порядку в країні.

3. Догматичність поглядів на життя, які залишаються незмінними в нових умовах.

4. Небажання/нездатність робити що-небудь.

5. Небажання бути достовірно інформованими про події, які відбуваються.

6. Низький рівень знань, відсутність прагнення його підвищити.

Дмитро ШЕРЕМЕТЬЄВ, студент п'ятого курсу
Київського національного економічного університету

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати