Комп'ютер, англійська, пластикова картка — і ви громадянин світу

1. У чому, на вашу думку, полягає формула успіху України в XXI столітті?

Я вважаю, що сьогодні в усьому світі відбувається процес глобальної інтеграції: економічної, культурної, політичної, але найголовніше — це те, що весь світ поступово перетворюється на єдину інформаційну систему. Кордони стираються, відстані стають умовністю, а найголовнішим з багатств стає інформація. І вже настав той момент, якого з нетерпінням чекали одні й панічно боялися інші: тепер кожен може стати громадянином світу — людиною без прописки й паспорта, просто людиною, яка є вільною робити все, що їй цікаво, й думати так, як їй думається. Комп'ютер з виходом у мережу, англійська мова та пластикова картка однієї з міжнародних платіжних систем — от усе, що треба для того, щоб стати стовiдсотковим громадянином світу. І все це завдяки технологіям — саме вони все сильніше й сильніше змінюють життя людей.

Про економічний потенціал України сказано вже багато, навіть дуже багато: велика кількість ресурсів і відсутність досягнень. Та й з технологіями та сама історія. Прикро... Змінити мислення більшості населення України — це найскладніше завдання. І найголовніше. Формула успіху України в XXI столітті, на мій погляд, полягає в тому, щоб на рівних увійти в цю нову реальність — нове глобальне суспільство. Це єдина можливість для країни з безнадійного позичальника перетворитися на сильного й надійного економічного партнера. А підніметься економіка — й інші сфери почнуть розвиватися. І тільки тоді збудуться мрії про високі та своєчасні зарплати, пенсії, тощо. І безробітних поменшає, й бабусі з брудними картатими сумками, набитими «мньясом та мольоком», перестануть заважати мені їздити громадським транспортом і забруднювати мої джинси та черевики... (оскільки пересядуть у машини? — Ред. )

Для того, щоб досягти успіху, Україна має перетворитися на могутнього експортера високотехнологічної продукції. Це дуже складно, але реально. От, щоправда, підприємці плачуться — законодавство та оподаткування їм жити не дає. І, по-моєму, починати треба саме звідси. Але дуже багато всього потрібно: і стабільна, чітка, логічна та зрозуміла законодавча база, і диктатура цього ж таки законодавства, і податкові пільги на додаток до чітких і помірно-розумних податків, і державна підтримка (або хоча б невтручання) підприємництва; необхідно, щоб наші «законотворці» хоч іноді думали, для кого вони ці самі закони творять, і чи відповідають їхні витвори волевияву тих, хто за них голосував; також було б зовсім непогано, щоб усі державні службовці завжди і всюди добре пам'ятали, за чиї гроші вони живуть, і для чого вони свої посади обіймають. Тих, для кого найулюбленішим словом є «дай!», також було б зовсім непогано частіше карати — дивись, і зовсім перестануть хотіти. А ще б армію скоротити до мінімуму, але до дуже професіонально-високооплачуваного мінімуму, що складається з розумних (!) патріотів, причому добре одягнутих і технічно забезпечених. І потім гордо проголосити свій нейтралітет, щоб не викликати косих поглядів постійно скривдженого Великого Сусіда зі Сходу, а то ж все може бути: хто її цю загадкову російську душу знає?

Хотілося б, щоб за свободу слова перестали боротися у зв'язку з повним її досягненням, щоб населення стало хоча б трішки розумнішим і навчилося відстоювати свої права, та щоб і права ці були чимсь більш реальним, ніж просто розділ у Конституції.

Та ще багато чого необхідно, причому тут і зараз. Проблема лише в тому, що відразу нічого не буває...

2. Що повинні робити молоді люди, щоб Україна наблизилася до європейських стандартів політичного, економічного й соціального життя?

Молодь, хоч і по-різному, але все ж хоче жити в європейській країні. Будь-який трансформаційний процес розпочинати треба зсередини, із себе. Треба просто усвідомити (я це вже зробив), що від тебе щось залежить. Будучи впевненим у цьому, можна починати щось робити — тільки лише усвідомивши, що ти щось можеш, можна досягнути чогось. Навіть якщо нічого не вийде, можна бути спокійним за те, що ти щось робив, а не просто сидів і чекав...

3. Які риси національного характеру, на вашу думку, «не пускають» Україну в XXI столiття?

Основними «непускаючими» в XXI ст. рисами національного характеру, на мій погляд, є такі:

1. Небажання/нездатність приймати самостійні рішення, а також брати на себе відповідальність за їх прийняття.

2. Небажання/нездатність пристосуватися до нових умов життя і громадського порядку в країні.

3. Догматичність поглядів на життя, які залишаються незмінними в нових умовах.

4. Небажання/нездатність робити що-небудь.

5. Небажання бути достовірно інформованими про події, які відбуваються.

6. Низький рівень знань, відсутність прагнення його підвищити.

Дмитро ШЕРЕМЕТЬЄВ, студент п'ятого курсу
Київського національного економічного університету