І справа не в тому, що Кучма не має тієї могутньої харизми, як у чахнучого, але все ще грізного Бориса. І навіть не в тому, що Симоненко не має за плечима тієї сили, що стоїть за його російським колегою. Не мають у нас комуністичні ідеї глибокого коріння і не можуть їх мати. Клімат, чи що, вплинув (а він у нас усе-таки тепліший, і кров наша явно веселіша від похмурих еритроцитів, що біжать московськими венами), головне — у моїх співвітчизників набагато сильніше розвинений древній інстинкт власності. Серед молоді товариш Симоненко і зовсім не популярний. 4 % — це що, рейтинг?

Ні, російський «секонд- хенд» у нас не пройде. У нас буде щось набагато гірше.

Наталія Михайлівна — особа майже архетипна, така собі розгнівана мати-воїтелька, що захищає своє гніздо від злих і похмурих бродяг-руйнівників, похмурих яйцеїдів. Вона багато чим приваблює — зрозумілістю лозунгів і фанатичною переконаністю, особливим декадентським шармом постійно скривдженої людини (у свій час цим «брав» гнівний Адольф), обіцянками «надзвичайки» (все ж якась розвага серед сірих буднів!), а потім, «через три місяці» (які цілком можуть розтягнутися на три роки), мовляв, настане полегшення. Головна й найнебезпечніша її зброя — обіцянка такого собі псевдокатарсичного звільнення від почуття злоби та роздратування, древнього, як світ, почуття помсти.

Виникнення валькірії Наталії — чи не найсумніший підсумок бездарно проведеної кучмівської п'ятирічки. Демагогічна потужність Вітренко є, кажучи мовою психіатрії, компенсацією блідої немочі Кучми та його двору, тобто це — хвороба суспільства.

У застійно-затхлому соціумі поява подібних мстивих персонажів неминуча. Ступінь їх злоякісності, а то й некрофільства — примха випадку.

Дещо розкриває в таємницях нашої окриленої месниці її політичний антипод — Вєрка Сердючка. Вєрка — смішна, наївна, але загалом добра жлобиха-трансвестит. Всередині вона — чоловік, причому недурний. Вєрка потішає глядача транссексуальним, вселюдським теплом і постмодерністською невловимістю. Наталія Михайлівна їй у всьому ніби зворотно пропорційна — адже хоч зовні вона жінка, характер у неї за твердістю абсолютно чоловічий. Порівнюючи жіно- чоловіка Вєрку і чоловіко-жінку Наталію, приходиш до висновку: секрет їхньої популярності в тому, що обидві вони задовольняють наше глибоко незадоволене й певним чином неусвідомлене прагнення до простоти.

Боротися з мадам-валькірією непросто. Просте поливання брудом нічого не дає — її німб страждальниці народної лише розсіється ще більше.

Прихід Наталії до влади — грізна й реальна перспектива. Щоправда, подальше перебування Леоніда Даниловича нічим не краще. Придворні стратеги це розуміють, тому хапаються за методи кримінальні — залякування, зомбування населення. Неминучі і масштабні фальсифікації.

«Я не вірю в колективну мудрість багатьох неосвічених індивідуумів», — сказав колись Томас Карлейль. Я також. Але на вибори — піду.

Андрiй МАКЛАКОВ, журналіст
Біла Церква, Київська обл.