«Український народ виживе, а Україна буде передовою державою світу!»,

— З ранніх літ ви почали займатися підпільною діяльністю.

— Я є дочка подільського села Романівки Тернопільської області. На моїх батьків казали, що вони куркулі. Але вони багато працювали й не хотіли, щоб їх діти були голодними або роздягненими. Таких людей тоді «величали» куркулями. З наймолодшого віку я і моя молодша сестра були пов'язані з національною боротьбою. У гімназії, а вона була польською, нас не вчили української мови, літератури, історії. І тому ми збиралися гуртами, де нас виховували в національному дусі. Я була свідком того, як представники охоронних органів, цілі загони били й убивали ні в чому не винних людей, спалювали села. Мого батька побили так, що відбили нирки, він дуже страждав, а потім і помер.

— 15 жовтня — день скорботи з приводу смерті Степана Бандери. Саме в цей день 1959 року він був підло вбитий. До Німеччини з'їдуться представники всіх діаспор, щоб разом схилити голови в пам'ять про нього.

— Після війни ми, українці, проживаючи за кордоном, були в страшенній напрузі, бо від більшовиків можна було чекати навіть фізичного знищення. Але для діаспори звістка про вбивство Степана Бандери була страшенним ударом. Ми вимагали розслідування, щоб з'ясувати причину його смерті. І після перевірки виявилося, що в його шлунку є ціаністий калій. Як туди він потрапив, ніхто не міг відповісти. Істина прояснилася лише в суді, коли вбивця — Богдан Сташинський — перейшов до американців і розповiв, як усе було. Коли Степана Бандери не було вдома, Сташинскьий потай зіпсував замок у вхідних дверях. Прийшовши додому, Степан не зміг повернути ключ, тоді той бандит запропонував свою допомогу. І коли Бандера хотів подякувати, негідник вистрелив йому в рот із пістолета, зарядженого кулями з ціаністим калієм. Це була нова страшна зброя. Напевно, більшовики сподівалися, що коли буде вбитий наш провідник Степан Бандера, то це викличе зневіру, і народ буде розгублений. Але ми ще більше згуртувалися й докладали всіх зусиль, щоб українська нація стала вільною. Бандера був організаційним і ідейним провідником революції, він залишив нам багату творчу спадщину, яка має велике значення для розбудови національної Української самостійної держави, де повноправним господарем буде український народ.

— Пані Славо, коли ви промовляєте ім'я політичного лідера, соратника, друга і чоловіка Ярослава Стецька, тоді ваші очі випромінюють особливе тепло.

— Я навчалася у Львові і весь свій час без останку віддавала навчанню й підпільній роботі. У мене просто не було часу на особисті справи. І ось коли мені виповнилось 24 роки, то на конспіративній зустрічі в кав'ярні я познайомилась із Ярославом Стецьком. Це був дуже гарний чоловік, я вперше закохалася і вперше зрозуміла, що я жінка. Трохи пізніше його, тяжко пораненого, поклали до шпиталю в Штенгофі (Чехія), який був підконтрольний комуністичній владі. Я організувала мобільну групу, ми його викрали і нелегально привезли до Мюнхена. Дорогою, коли він приходив до тями, то декілька разів назвав мене Славою. Мені це сподобалось, і я стала себе називати Славою, хоча моє справжнє ім'я Ганна. Потім ми одружилися. Наше спільне життя було наповнене світлом і радістю, дуже гармонійне й тісно перепліталося з нашою роботою. Після війни створили Антибільшовицький блок народів (АБН). Ярослав Стецько його очолив, а я редагувала журнал АБН і займалася організаційною роботою. 1960 року Ярослава було обрано Президентом Всесвітньої антикомуністичної ліги. Він все своє життя жив для України. Навіть тоді, 1986 року, коли він був тяжко хворий, а німецьке радіо передавало відомості про Чорнобильську трагедію, то він, зібравши останні сили, писав листи до президента Америки, прем'єр-міністра Англії з проханням про допомогу Україні. Москва говорила про те, що ніяка допомога не потрібна, бо все в порядку. Але ми знали, що то була неправда.

— Як відомо, Конгрес українських націоналістів підтримує одного із кандидатів у президенти — Євгена Марчука.

— Ми би хотіли, щоб майбутній Президент був християнином, був людиною від Бога. Далі Президент повинен дбати, щоб українська мова була державною, бо тепер так не можна сказати. Парламент майже весь говорить російською мовою, і прикро думати, щоб народні депутати були так мало інтелігентні, щоб не змогли вивчити державної мови. Знання мов — то є ознака культури людини.

Хоча церква в Україні й відокремлена від держави, але Президент повинен зробити все можливе, щоб всі церкви об'єдналися в єдину Українську християнську Церкву. Багато партій домовились між собою підтримувати такого кандидата в президенти, який матиме найбільшу підтримку в народі. Ну і так склалося, що саме Євген Марчук має велику підтримку інших партій і організацій. Тому Конгрес українських націоналістів після того, як Іван Білас (якого КУН висунув кандидатом на посаду Президента) зняв свою кандидатуру та підтримав Євгена Марчука.