Перейти до основного вмісту

«Український народ виживе, а Україна буде передовою державою світу!»,

— так упевнено сказала голова Проводу ОУН та Конгресу Українських націоналістів Слава Стецько
16 жовтня, 00:00

— З ранніх літ ви почали займатися підпільною діяльністю.

— Я є дочка подільського села Романівки Тернопільської області. На моїх батьків казали, що вони куркулі. Але вони багато працювали й не хотіли, щоб їх діти були голодними або роздягненими. Таких людей тоді «величали» куркулями. З наймолодшого віку я і моя молодша сестра були пов'язані з національною боротьбою. У гімназії, а вона була польською, нас не вчили української мови, літератури, історії. І тому ми збиралися гуртами, де нас виховували в національному дусі. Я була свідком того, як представники охоронних органів, цілі загони били й убивали ні в чому не винних людей, спалювали села. Мого батька побили так, що відбили нирки, він дуже страждав, а потім і помер.

— 15 жовтня — день скорботи з приводу смерті Степана Бандери. Саме в цей день 1959 року він був підло вбитий. До Німеччини з'їдуться представники всіх діаспор, щоб разом схилити голови в пам'ять про нього.

— Після війни ми, українці, проживаючи за кордоном, були в страшенній напрузі, бо від більшовиків можна було чекати навіть фізичного знищення. Але для діаспори звістка про вбивство Степана Бандери була страшенним ударом. Ми вимагали розслідування, щоб з'ясувати причину його смерті. І після перевірки виявилося, що в його шлунку є ціаністий калій. Як туди він потрапив, ніхто не міг відповісти. Істина прояснилася лише в суді, коли вбивця — Богдан Сташинський — перейшов до американців і розповiв, як усе було. Коли Степана Бандери не було вдома, Сташинскьий потай зіпсував замок у вхідних дверях. Прийшовши додому, Степан не зміг повернути ключ, тоді той бандит запропонував свою допомогу. І коли Бандера хотів подякувати, негідник вистрелив йому в рот із пістолета, зарядженого кулями з ціаністим калієм. Це була нова страшна зброя. Напевно, більшовики сподівалися, що коли буде вбитий наш провідник Степан Бандера, то це викличе зневіру, і народ буде розгублений. Але ми ще більше згуртувалися й докладали всіх зусиль, щоб українська нація стала вільною. Бандера був організаційним і ідейним провідником революції, він залишив нам багату творчу спадщину, яка має велике значення для розбудови національної Української самостійної держави, де повноправним господарем буде український народ.

— Пані Славо, коли ви промовляєте ім'я політичного лідера, соратника, друга і чоловіка Ярослава Стецька, тоді ваші очі випромінюють особливе тепло.

— Я навчалася у Львові і весь свій час без останку віддавала навчанню й підпільній роботі. У мене просто не було часу на особисті справи. І ось коли мені виповнилось 24 роки, то на конспіративній зустрічі в кав'ярні я познайомилась із Ярославом Стецьком. Це був дуже гарний чоловік, я вперше закохалася і вперше зрозуміла, що я жінка. Трохи пізніше його, тяжко пораненого, поклали до шпиталю в Штенгофі (Чехія), який був підконтрольний комуністичній владі. Я організувала мобільну групу, ми його викрали і нелегально привезли до Мюнхена. Дорогою, коли він приходив до тями, то декілька разів назвав мене Славою. Мені це сподобалось, і я стала себе називати Славою, хоча моє справжнє ім'я Ганна. Потім ми одружилися. Наше спільне життя було наповнене світлом і радістю, дуже гармонійне й тісно перепліталося з нашою роботою. Після війни створили Антибільшовицький блок народів (АБН). Ярослав Стецько його очолив, а я редагувала журнал АБН і займалася організаційною роботою. 1960 року Ярослава було обрано Президентом Всесвітньої антикомуністичної ліги. Він все своє життя жив для України. Навіть тоді, 1986 року, коли він був тяжко хворий, а німецьке радіо передавало відомості про Чорнобильську трагедію, то він, зібравши останні сили, писав листи до президента Америки, прем'єр-міністра Англії з проханням про допомогу Україні. Москва говорила про те, що ніяка допомога не потрібна, бо все в порядку. Але ми знали, що то була неправда.

— Як відомо, Конгрес українських націоналістів підтримує одного із кандидатів у президенти — Євгена Марчука.

— Ми би хотіли, щоб майбутній Президент був християнином, був людиною від Бога. Далі Президент повинен дбати, щоб українська мова була державною, бо тепер так не можна сказати. Парламент майже весь говорить російською мовою, і прикро думати, щоб народні депутати були так мало інтелігентні, щоб не змогли вивчити державної мови. Знання мов — то є ознака культури людини.

Хоча церква в Україні й відокремлена від держави, але Президент повинен зробити все можливе, щоб всі церкви об'єдналися в єдину Українську християнську Церкву. Багато партій домовились між собою підтримувати такого кандидата в президенти, який матиме найбільшу підтримку в народі. Ну і так склалося, що саме Євген Марчук має велику підтримку інших партій і організацій. Тому Конгрес українських націоналістів після того, як Іван Білас (якого КУН висунув кандидатом на посаду Президента) зняв свою кандидатуру та підтримав Євгена Марчука.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати