Радник президента черкаського концерну «Нафтаенерго» Володимир СОКОРЕНКО: «Сьогодні людина в Україні — раб»

Перш за все над цим слід замислитися Л.Д.Кучмі: чи варто йому боротися за президентське крісло, коли ми докотилися до такого?

Незважаючи на вік та на те, що нині в його руках зосереджено не так уже й багато влади (працює радником президента черкаського концерну «Нафтаенерго», депутата ВР Сергія Подобєдова), до його думки й досі прислухаються в обласному центрі. Один із «стовпів» управлінської еліти регіону, колишній мер Черкас, колишній перший секретар міськкому компартії, досвідчений економіст і просто мудра людина Володимир Григорович Сокоренко як і раніше досить активно впливає на політику, яка проводиться в області. Так, серед його вихованців — Володимир Лук’янець, котрий щойно посів губернаторське крісло, Володимир Олійник, мер Черкас, який нині змагається у президентських перегонах, та багато інших.

Окрім цього, Володимир Сокоренко має політичну інтуїцію, прогнозуючи з дивовижною точністю розвиток тих чи інших процесів і подій. Так, ще в листопаді минулого року він передбачив, і це зафіксовано в надрукованих інтерв’ю, що тодішній губернатор Анатолій Даниленко, якого нав’язав Черкащині Президент Кучма, недовго затримається на своїй посаді, можливо, буде звільнений ще до президентських виборів. Прогноз Сокоренка справдився: вірний «кучмівець», котрий «прогнув» перед патроном майже весь чиновницький апарат області, в результаті отримав пшик: хліба зібрано удвоє менше від запланованого, на корені підрубано ідею створення моделі стабілізації АПК, натомість на території Черкащини, а саме в Каневі, проголошено «крамольний» документ — Звернення до народу «канівської четвірки». Гнів патрона не забарився — Даниленко злетів із посади менш як за два місяці до виборів. Сьогодні Володимир Сокоренко з упевненістю говорить про те, що до влади в Україні має прийти Євген Марчук. Про це та про інше — в інтерв’ю з ним нашого власкора Євгена БРУСЛИНОВСЬКОГО.

— Отже, ваші передбачення, датовані листопадом 1998-го, збулися. В області ключовою постаттю, котра мусить забезпечити на виборах підтримку чинного Президента, став голова облради Володимир Лук’янець. Чи вистачить новопризначеному губернаторові 30 днів?..

— Авжеж, часу обмаль. Однак Володимир Лук’янець, гадаю, відчуває цейтнот не у виголошенні політичних гасел, а, скоріше, в конкретній господарській роботі. Він знає, що сівба озимих сьогодні мала б бути в розпалі, тим часом до посіву в області підготовлено лише половину площ. Украй напружена ситуація з кормами. Більшість міст не готові до зимового періоду. Ми з новим губернатором минулої суботи об’їхали деякі черкаські вулиці — того дня чотири шляхові бригади вже працювали на ремонті асфальтового покриття. Крім того, нещодавно відбулася зустріч Володимира Лук’янця з керівниками Черкаського міськвиконкому. Із чотирьох питань, які порушили представники мерії, губернатор тут же, в кабінеті, вирішив три. Ну а те, що Лук’янець під час концерту в Черкасах співачки Софії Ротару звернувся до глядачів із закликом голосувати за чинного Президента, я гадаю, не біда. По-перше, чули б ви, які дифірамби співав Леонідовi Кучмі попередній голова облдержадміністрації Анатолій Даниленко.

— У пресі прозвучало, що губернатором Черкащини Президент змушений був призначити людину спікера ВР Олександра Ткаченка — як людину, якій єдиній під силу витягнути область із злиднів. Здається, це перший випадок, коли Кучма провів губернаторську рокіровку, керуючись не особистими інтересами...

— Звісно, хоч би як Президент сьогодні кон’юнктурно підходив до підбору та розстановки кадрів на місцях, зрештою, мала ж колись з’явитися в його діях елементарна логіка. Володимир Лук’янець — уродженець Черкаської області. Він аграрій з діда-прадіда, людина, як кажуть, від землі. Його викликали й запитали: яка твоя позиція? І він сказав: хоч би хто був президентом, я буду служити справі, народові. На відміну від колишнього губернатора Анатолія Даниленка, котрий приїздив сюди лише «покермувати», проспівати осанну Кучмі та ще, може, дещо поцупити, але аж ніяк не прислужитися тутешньому люду. Щодо стосунків Володимира Лук’янця в області вимальовується доволі складний і водночас цілком послідовний ланцюжок метаморфоз у середовищі основних учасників цієї рокіровки. По-перше, в нинішнього губернатора теж стали проявлятися ознаки кон’юнктурного підходу. Не зважаючи на те, що він обіймає посаду голови облдержадміністрації, він залишається головою облради. Здавалося б, Лук’янець, окрім усього, має бути відданий ідеям ВР та спікера. Але Лук’янець усе далі відкритіше демонструє відсутність синхронних зі спікером поглядів у оцінці окремих явищ (декларації Олександра Ткаченка про об’єднання з Росією та Білоруссю в єдиний економічний простір, про надання військової допомоги Югославії тощо). Хоча раніше він про це мовчав. Спілкуючись із Лук’янцем, я зрозумів, що він почав виявляти незадоволення й особистим ставленням нашого земляка до людей. Отже, балансуючи між двома кріслами, черкаський губернатор схильний вважати більш надійним «президентське», аніж «спікерське». Можливо тому, що, сидячи в останньому, він так і не зважився вплинути на більш ніж волюнтаристську діяльність Анатолія Даниленка. Тим часом голова облради був єдиною людиною в області, яка мала конституційне право здійснювати контроль за роботою губернатора. Питається: чи міг використати Лук’янець свої права? Міг — якби була мужність і громадська відповідальність. Він думає, що нова посада додасть йому цих рис. Можливо, а можливо — й ні.

— Володимире Григоровичу, ви маєте в області чимало послідовників, учнів, яких наставили на путь істинний, допомагати вийти в люди. Серед них називають і Володимира Лук’янця, голову облдержадміністрації, і Володимира Олійника, мера Черкас, а нині ще й кандидата на посаду президента. Ви виростили гідну зміну. Отже, можна пишатися?

— Справді, мені імпонує, що мої послідовники займають позиції активні, життєво необхідні. Окрім названих осіб,

з-під мого крила вийшли начальники черкаської митниці, фонду держмайна, управління із захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та інші. Усіх не перелічиш. І до Володимира Олійника я доклав сил і праці, щоб він став тим, ким він є. Однак у моїй оцінці його діяльності останнім часом звучать нотки розчарування. Не навівши елементарного порядку в Черкасах, він пнеться у президенти. Наше місто немале — понад 300 тисяч жителів. Наближається зима. Тепло, вода, дороги... Роботи — море. А Олійник, коли не спитай, у Києві. То скажіть, чим відрізняється сьогоднішній стиль його керівництва від стилю Даниленка, котрий дозволив собі серед жнив раптом піти у відпустку? Даниленка забрали в Київ. Олійнику ж доведеться повертатися до Черкас. Це буде гнітюче видовище. Крім того, бісять мене й «перекидання» Олійника в бік того чи іншого кандидата з метою виторгувати собі портфель щонайбільший: міністра юстиції, генпрокурора тощо. Це чистої води кар’єра.

— У пресі тільки й розмов про «канівську четвірку» — Марчука, Мороза, Олійника, Ткаченка. Як оцінюєте їхні шанси?

— Об’єднання чотирьох політиків вважаю тактикою розумних людей. Без сумніву, вони домовляються про одного кандидата. Я ще рік тому передбачав, що подібне станеться. Тим-то й передав через своїх людей спікеру ідею, що бачу перспективу в тандемі Ткаченко — Марчук. Одночасно запитав і через Марчукові структури, чи він готовий співпрацювати з Ткаченком. Марчук відповів позитивно. Ткаченко — навідріз відмовився. І тоді я собі сказав: Ткаченко втрачає очки в моїх розрахунках, моїх аналізах і прогнозах. Втрачає і як політик, і як людина... Чому я вважаю, що на виборах переможе Євген Марчук? Тому що президент, перш за все, має бути багатий інтелектом. По-друге, він повинен безмежно любити державу в цілому, вміти забезпечити зовнішню і внутрішню безпеку України. Марчук зуміє. Йому під силу збудувати не державу для держави, а державу для людей. За правління Кучми були створені всі інституції, аби зробити людину беззахисною, щоб обдерти її до нитки, внаслідок чого народ почав утрачати останнє — переконання, надію, мораль. Я читаю вже третю книжку праць Євгена Кириловича і бачу, що він — саме та людина, яка потрібна сьогодні Україні. Мене ніхто за нього не агітував. Більше того, президент компанії, він же народний депутат, у якого я служу радником, підтримує Кучму. Але це не заважає мені публічно заявити: я робив і робитиму все, щоб на виборах переміг Марчук. Мої думки поділяють багато впливових людей у Черкасах та області.

— Отак-то прямо? А як же бути з традиційною українською обережністю?

— Гадаю, найбільша необережність сьогодні — вичікувати. Настав час займати позицію. Подивіться, що робиться в державі. Хіба можна, щоб люди роками працювали без зарплати, вважай, безкоштовно? Сьогодні людина в Україні — раб. Вона боїться, щоб її не звільнили з роботи, вона боїться переслідувань із боку влади за свої погляди, зрештою, вона боїться за життя — своє і своїх дітей. Перш за все над цим слід задуматися нашим нинішнім керівникам. І в тому числі Леонідовi Даниловичу Кучмі — чи варто йому боротися за президентське крісло, якщо ми докотилися до такого?!