«Несамостійний» бензин

На тлі президентських виборів, що наближаються, різке підвищення цін на паливо набуло великого політичного значення. Не дивно, що реакція Президента Леоніда Кучми на паливну кризу була більш ніж емоційною. Заявивши, що «не було ніякого підгрунтя для підвищення цін на нафтопродукти», він закликав керівників міліції «витрусити все із цих шахраїв... не тих, хто тримає бензоколонки, а оптових покупців». Однак криза підштовхує українську владу не тільки до адміністративно-силових методів, але і до важливих рішень, вигідних Росії. На найближчий рік заплановано приватизацію всіх українських нафтопереробних заводів.

ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ

Українські власті планують повністю приватизувати п'ять нафтопереробних підприємств країни: «ЛиНОС», «Нафтохімік Прикарпаття», «Галичина», «Херсоннафтопереробка», Одеський НПЗ.

Ще в травні уряд оголосив про намір продати контрольний пакет Херсонського НПЗ, але потім, раптом передумавши, закріпив його на три роки в держвласності. Однак у липні було оголошено, що контрольний пакет усе ж буде передано керуючій компанії за результатами конкурсу. Чи будуть узагалі цікаві українські НПЗ російським нафтовим компаніям за таких дивних (щоб не сказати більше) правил приватизації і традиційно завищених стартових цінах?

Коли «ЛУК Синтез Ойл», дочірня компанія «ЛУКойл Інтернаціональ ГмбХ», купила контрольний пакет акцій Одеського НПЗ за 7,9 млн. доларів (плюс близько 41,2 млн. доларів — погашення боргів та інвестиції) і дала п'ятирічні гарантії постачання сировини в обсязі 2,4 млн. тонн на рік, саме можливість завантаження заводу нафтою забезпечила інвестору з російським корінням перемогу над двома українськими претендентами: найбільшими нафтотрейдерами країни «Славутичем» і «Шелтоном».

Як відзначає більшість українських аналітиків, «ЛУКойл» може придбати також акції херсонського і лисичанського заводів. За словами начальника управління «ЛУКойлу» Валерія Прозаровського, після купівлі Одеського НПЗ компанія не відмовляється від наміру взяти участь у приватизації інших українських заводів: «Ми уважно стежимо за «ЛиНОСом», продовжуємо вивчати такі чинники, як ціна, рентабельність та умови продажу інших НПЗ».

А друга найбільша російська компанія — ЮКОС — свого часу розглядала проект купівлі Одеського НПЗ, але після детального аналізу відмовилася від цих планів і припинила постачати свою сировину. Придивляються до херсонського заводу і фахівці ЮКОСу, але остаточне рішення поки що не прийнято.

За оцінками української консалтингової компанії UPECO, річний обіг цього ринку становить 7 млрд. доларів, або 30 млн. тонн нафтопродуктів (включаючи вироблені на місцевих НПЗ). Крім того, нафтопродукти і нафта, які постачаються з Росії, дешевші за будь-які інші, що ввозяться в Україну, і жоден місцевий трейдер не може конкурувати з російською компанією ні за ціною нафти, ні за кількістю вільних коштів, необхідних для придбання заводів, нафтобаз та АЗС. Привабливість цього ринку ще і в тому, що на ньому ще не затвердилися світові нафтові гіганти.

Однак російські компанії поки що відіграють не таку помітну роль на українському ринку: їхнє пряме постачання на НПЗ не перевищує 5%. Іще 25% постачають українські трейдерські компанії з російською участю. Проте велику частину поставок (до 70%) на НПЗ України контролюють численні офшорні фірми, що продають переважно сировину компаній «ЮКОС», «ЛУКойл» і «Татнафта» українським компаніям. Офшори не виявляють інтересу до купівлі НПЗ, оскільки їхнє призначення — вивести отриманий прибуток з-під оподаткування. Із другого боку, подібні фірми не зацікавлені і в тому, щоб українські НПЗ дісталися російським компаніям, адже тоді нафта піде на заводи без їхнього посередництва. Тому вони можуть перешкоджати приватизації українських заводів, благо для цього є багато можливостей.

СТЕПАШИН ОБІЦЯВ ДОПОМОГТИ

Треба зазначити, що і керівники українських заводів неоднозначно ставляться до появи російських акціонерів. Заступник голови правління АТ «Галичина» Петро Кметик вважає: «Спочатку необхідно оцінити стан самих російських заводів. Якщо росіяни справляються з їхнім завантаженням, то вони зможуть допомогти і нам. Хоч особисто я вважаю, що російські інвестиції малоперспективні...»

Очевидно, не вірять російським інвесторам і на Кременчуцькому НПЗ. На нещодавніх зборах акціонерів керівництво заводу ставило питання про перетворення його на ВАТ «із метою полегшити вигідний для нас перерозподіл власності».

З іще серйознішими проблемами російським компаніям доведеться зіштовхнутися на рівні державної влади. Як розповів віце-президент російсько-української компанії «РУНО» Анатолій Тернавський, його компанія спочатку була орієнтована урядами РФ і України на приватизацію «ЛиНОСу», але ФДМ змінило умови конкурсу, і «РУНО» відкликала свою заявку. Пан Тернавський так прокоментував цей казус: «Я прямо сказав Леонідові Даниловичу Кучмі, що ціна підприємства завищена на сто п'ятдесят мільйонів доларів. За такою ціною завод продати буде неможливо. На мою думку, збільшення вартості було зроблено з політичних мотивів і було великою помилкою».

Після червневої зустрічі з українським прем'єр-міністром Валерієм Пустовойтенком міністр палива й енергетики РФ Віктор Калюжний повідомив інформагентствам, що «бачив документ, згідно з яким Україна погодилася продати Росії контрольний пакет акцій «ЛиНОСу». Усе б чудово, якби за тиждень до цього національна компанія «Нафтогаз України» не запропонувала той же завод казахській компанії «Казахойл».

Минулого тижня російський прем'єр-міністр Сергій Степашин обговорював з українською владою питання паливно-енергетичного комплексу, і уряд Росії, безсумнівно, буде підтримувати активність своїх компаній для придбання власності за кордоном. Це питання, безумовно, буде ув'язуватися і з проблемою заборгованості України за енергоносії. Отож російські нафтовики навряд чи залишать спроби захопити досить апетитний український ринок нафтопродуктів .