Служіння власній похоті

Настоятель пісоченської церкви Володимир Оліферук у якихось справах забрів у село Любитів того ж району, пиячив тут зі своїми знайомими, а коли споночіло, блукаючи, п'яний, як чіп, натрапив на самотню хату. Через вікно побачив, що в одній кімнаті перед ввімкнутим телевізором дрімає чоловік, а в іншій спить на ліжку дівчинка. Посмикав двері — вони були незамкнені. Тихцем увійшов, узяв дитину на руки й поніс геть повз сплячого батька. Міцний дитячий сон. Дівчина прокинулася вже далеко від рідної хати. Навколо темрява, а прямо над нею — борода якогось дядька. Ледь подала голос, як той кинув її на землю, побив і пригрозив, що взагалі вб'є, якщо вона кричатиме. За якийсь час батько спохопився — немає дочки. Знайшов її оддалік у кущах, побиту й двічі згвалтовану.

Володимира Оліферука затримали через два дні. Десятилітня потерпіла упізнала гвалтівника. І не тільки вона. Молода дівчина, згвалтована роком раніше в лісосмузі біля залізничної станції Уховецьк, також вказала на «батюшку». Бачачи, що його справа розкручується, Оліферук сам зробив «явку з повинною» — добровільно повідомив про ще п'ять згвалтувань, скоєних ним у різний час, однак ці випадки подальшого підтвердження не знайшли. Мабуть, потерпілі не захотіли публічної ганьби.

Психолого-психіатрична експертиза засвідчила нормальний психічний стан священика. Щоправда, в юному віці він мав розлади психіки, лікувався, але відтоді цілком здоровий. Тут би слідчим i передати справу до суду... Та дивна українська Феміда. Після проведення експертизи священика-гвалтівника звільняють з-під варти, а саме слідство завмирає. Отець Володимир швиденько переїжджає з Волині на Київщину, де преспокійно знову одержує парафію.

Можна лише здогадуватись, яких зусиль коштувало потерпілим домогтися відновлення провадження у справі. Нарешті-таки призначається друга експертиза. Гвалтівник розуміє, до чого йдеться, тому всіма силами симулює божевільного — вдає з себе патріарха всієї Русі Пимена, Тарзана, співає псалми, а на лаві підсудних у залі суду роздягається догола. Нелегко з ним було й під час дізнання: він постійно вдавав, ніби не розуміє запитань.

Суд все-таки дійшов до логічного завершення. Вину «святого отця» було повністю доведено. Вирок — 13 років позбавлення волі в колонії посиленого режиму й відшкодування моральних збитків, завданих потерпілим.

Що зробило зі священика серійного гвалтівника — зрозуміти неможливо. Хіба що горілка, пристрасть до якої мав. Чому ж на це ніхто не звертав уваги? Неможливо збагнути й інше — як Оліферука, звинуваченого в двох згвалтуваннях, правоохоронні органи могли відпустити на всі чотири сторони, як керівництво УПЦ Московського патріархату, незважаючи на кримінальну справу, могло дати йому нову парафію...

Колись у старих українських селах побутувало таке повір'я: коли зустрінеш на вулиці попа, скрути дулю й потайки сплюнь йому тричі услід, аби чого не трапилося. Зрозуміло чому. Через отаких «святих».

КОМЕНТАР ГОЛОВУЮЧОГО В СУДІ

Лідія ХЛАПУК, суддя Волинського обласного суду:

— Процес, який ми провели 29 квітня у справі Володимира Оліферука, звичайний для обласного суду. Разом з тим я за дуже багато років своєї роботи в суді подібної справи не пам'ятаю. До кримінальної відповідальності притягався священнослужитель, причому за чотири злочини одночасно — викрадення дитини, згвалтування, згвалтування в неприродний спосіб і статевий зв'язок із неповнолітньою. Було проведено дві психіатричні експертизи. Обидві підтвердили, що підсудний є психічно здоровою людиною. Тобто він розуміє значення своїх дій і може керувати ними. Хоча я впевнена, що він психічно не є такий, як ми з вами. Він виховувався в не особливо релігійній сім'ї — і раптом вдарився в релігію. Лікувався стаціонарно в психлікарні. Його вчинки дивні навіть як для злочинця.

Але більше дивуватися треба, мабуть, з іншого. Він служив у армії, отже проходив медкомісію, вчився в духовній семінарії, призначався церковним керівництвом на роботу, і все це — маючи нестійку психіку. До того ж — потяг до алкоголю. Всі свої злочини Оліферук скоїв у нетверезому стані.

Ми звернули увагу на те, що слідство велося дуже повільно, обласний прокурор продовжував його терміни, хоча для цього не було явних причин, адже справа для розслідування нескладна, підозрюваний сам зізнався у скоєних злочинах. Слідчий же, пославшись на захворювання заарештованого, випустив його з-під варти. Через те я винесла окрему ухвалу на слідчого. Тяжкість скоєних злочинів вимагала тримати підозрюваного під арештом. Опинившись на волі, Оліферук негайно втік із місця постійного проживання і в іншій області знову влаштувався священиком. На його церковне керівництво ми не виносили окремої ухвали тільки тому, що просто не знаємо їхньої ієрархії.

На суді підсудний поводився незвично. Я навіть приймала постанову про видалення його із залу. Він то завивав, як вітер у трубі, то трусив металеву клітку, в яку його помістили, і кричав, що він Тарзан, то замість відповідей на запитання розповідав, що бачить юрбу голих жінок, які біжать до нього й вигукують: «Ми хочемо тебе!». Але все це була симуляція, помітна неозброєним оком.

Підсудний зізнався у ще цілому ряді скоєних ним згвалтувань, але ці епізоди у суді не розглядалися, тому що від потерпілих не було заяв. А заява для порушення справи не потрібна лише при згвалтуванні неповнолітньої. За нашими ж даними, 70 відсотків згвалтованих жінок не заявляють про це, бо шкода від поголосу може бути для них більшою, аніж від самого згвалтування.

Ні дружини, ні дітей Оліферука під час розгляду справи в суді не було. Батько ж, прослухавши вирок суду, від побачення з сином відмовився.

Луцьк