«Запасні аеродроми» випускників

На родинних радах відбувається вироблення неабияких стратегій: адже все більше думається не тільки про відмінні оцінки на випускних екзаменах. Безробіття серед молоді, явне й приховане, зростає, вступ до вузів із технікумів пов'язаний із чималими фінансовими витратами, й від щирих бажань вибрати собі професію «по серцю» 17-річним доводиться частенько відмовлятися. Економічне підгрунтя диктує багатьом вибирати те, що вигідно саме зараз. Про далеку перспективу, про те, що «непрестижні» професії в майбутньому можуть стати гостро необхідними суспільству, якось уже незручно й мріяти. Фундаментальні науки не розвиваються, раніше «стабільні» гуманітарні та й технічні спеціальності не забезпечують прожиткового рівня, «модними» стають напрямки, за навчання яким платити доводиться дуже дорого, й у фінансовому, й у інтелектуальному значенні. Так, з'явилися люди, які можуть відправити вчитися своє обожнюване чадо до кращих вузів світу, із сподіванням на хороше працевлаштування за кордоном або в інофірмах на Батьківщині. Так, є багато тих, хто може дозволити собі й другу професію. Але на противагу з'явилися й такі, для яких продовження навчання у вузі нереальне. Біда в тому, що їх більшість. Середня освіта, що раніше була трампліном, нині стає вершиною освіченості для дуже багатьох молодих, хто не може вчитися, а починає так чи інакше заробляти, сприйнявши закінчення школи як кінець ілюзій.

Втім, нинішнє нове покоління не хоче втрачати шанс. 17-річні, відзначаючись куди більшою, ніж років десять тому, відповідальністю за реальність бажань, мети й їхнього досягнення, пробують вступати до вузів, уже в останніх класах школи намагаючись десь підробити, щоб забезпечити часткову оплату навчання. Вони замислюються й щодо можливого «програшу», коли не вистачить бала, підведе хвилювання, а, ще жахливіше, просто у батьків не буде грошей, щоб підтримати заповітне бажання повчитися саме в цьому закладі.

Кирило СТЕШИВ, ліцей з математичним ухилом:

— Я вступатиму до КПІ на одну з економічних спеціальностей, але якщо «пролечу» — піду працювати до батька в комп'ютерну фірму. За рік сподіваюся не розгубити знання й повчитися практично програмуванню. Просто тинятися без діла не хочу, так чи інакше десь підроблятиму.

В'ячеслав МАТУШИНСЬКИЙ, звичайна школа на Харківському масиві:

— Я навіть і не прагнутиму до вузу — важко та й батькам накладно тягнути мене ще 5 років. Піду до технікуму червонодеревників: столяр високого розряду завжди знайде, як і де заробити. Можна й меблі за індивідуальним замовленням робити, можна й на фабрику влаштуватися, — не пропаду. Але якщо за конкурсом не пройду цього року — спробую повчитися на якихось курсах, зайва спеціальність не завадить, і витрати не такі великі.

Ніна ЗАВАЛЬНЮК, гуманітарний ліцей на Подолі:

— Звичайно, хотілося б вступити до Інституту журналістики, спеціалізуватися на питаннях культури, світського життя — газет і журналів зараз багато. Вступити дуже важко, але навіть якщо провалюся — просто писатиму, робитиму свої матеріали й пропонуватиму їх. Починати можна по-різному, а якщо на гонорари зможу ще повчитися на якихось курсах, є більше шансів вступити наступного року. Принаймні з умінням висловлювати свої думки й знанням англійської якусь справу собі знайду.

Аліса РУЖКОВСЬКА, звичайна школа на Печерську:

— Я поїду кудись до провінційного міста, там із київським рівнем більше шансів вступити з першого разу. Зараз ми з батьками подумуємо про вуз залізничний — тут безробіття низьке. Якщо ж і це не вийде — піду де-небудь підробляти офіціанткою, барменшею. Серед моїх старших подруг так багато хто влаштувався й непогано заробляє. Є ще варіант — спробую піти до «школи моделей», там весь час оголошують набір, може й без вищої освіти обійдуся. Музична школа й балетний гурток, я вважаю, дають мені непогані шанси.

Максим ЧАВДАРОВ, мовний ліцей на Русанівці:

— Я вступатиму на романо- германський факультет Київського університету. Там конкурс великий, але я впевнений у своїх силах. Якщо ж марно — знайду роботу перекладачем, підтягну знання комп'ютера й почну все спочатку наступного року. Випускний клас і екзамени дуже виснажують, може, й непогано один рік попрацювати, роздивитися, пошукати собі інше застосування. Звичайно, страшнувато, що можу потрапити до армії — практично всі мої друзі хочуть вступити, щоб не стати солдатами й за роки армії не позабувати все. Вдома ми навіть сміялися: якщо не вступлю — поїду в село до діда допомагати збирати врожай, ремонтувати будинок, загалом зрозуміти всі тяготи життя безробітного, який важко «паше».

Випускники планують своє майбутнє, продумуючи можливі варіанти без бажання «відсидітися» за спинами батьків. Здоровий прагматизм їм підказує, що невдача — це мотив подивитися на життя інакше. Й спробувати щось зробити, змінивши свою долю в очікуванні наступної спроби.

ДО РЕЧІ

Борги зростають, але вчителі не страйкують

Заборгованість по зарплаті вчителям загальноосвітніх шкіл за минулий тиждень збільшилася на 473 тис. грн., повідомляє агентство Інтерфакс-Україна. Вона становить 423,2 млн. грн. або 2,5 місячного фонду оплати праці в середньому по країні. Минулого тижня було погашено заборгованість за 1996—1998 роки в сумі 12 млн. грн, однак борги по виплатах поточного року збільшилися... на 12,47 млн. грн. Найбільша заборгованість по виплаті зарплати — у Волинській, Тернопільській і Кіровоградській областях, де вона складає майже п'ятимісячний фонд оплати.