Взаємна агресія

Протягом дня Леоніда Кучму черкащани могли бачити й чути в селі Межиріччі Канівського району, де він «мило гомонів» з похмурими хліборобами, котрі роками не отримують заробітної плати, і на відкритті пам'ятника Тарасу Шевченку в Корсуні, де одна бабуня, набравшись хоробрості, кинула йому в спину: «Приїжджайте частіше, то нам хоч пенсії видаватимуть!», і в селах Шевченковому та Моринцях Звенигородського району, де «претендент № 1» відвідував музей, покладав квіти на могилу батьків Тараса і, знову ж таки, відчайдушно «ходив у люди» й обіцяв, обіцяв, обіцяв. Помітна агресія, з якою зустрічали Леоніда Даниловича жителі черкаських міст і сіл, явно не додавала йому оптимізму. Тому й риторика його була скоріше агресивною, аніж аргументованою. З тем повсякденних, нагальних, близьких простолюду Президент «зіскакував» уже на другій-третій фразі, переводячи розмову в русло наступних виборів, суворо дорікаючи занадто напористим претендентам, а то й зовсім переходячи на погано завуальовані погрози. А відповідаючи на запитання кореспондентів, що б він використав зі спадщини Тараса Шевченка в сьогоднішній практиці, Леонід Кучма прорік: «Мудрим бути. Не поспішати ні з якими рішеннями. А думати, думати, думати».

Авжеж, подумати не завадить. Добряче подумати, перш ніж обіцяти, подумати й вирішити: а може, справді — не варто?..