Леонід Кучма «взяв» Севастополь
«Такого Севастополь ще не бачив», — так оцінив візит Президента України до міста- героя севастопольський колега, котрий стверджує, що це було «незабутнє видовище».
Втім, ті, хто дивився ввечері в четвер ще відносно вільний канал телебачення, звернули увагу: наш Президент начебто пішов наприсідки на сцені урочистих зборів ветеранів. Але при з'ясуванні виявилося: Леонід Кучма просто опустився на коліна перед залом, але деяка некоординованість рухів Президента і народила невірне сприйняття. Леонід Кучма був схвильований відповідно до випадку, і тому, обіймаючи й цілуючи нагороджуваних ним ветеранів, злегка перекидав їх. Що, втім, сприймалося з розумінням бувалих у бувальцях фронтовиків, яким Президент по-людськи став ближчим.
Леоніда Даниловича, судячи з усього, дуже непокоїло одне докорінне запитання, на яке, вочевидь, він безупинно шукає відповідь. І тому він настирливо запитував: «Скажіть, будь ласка, я, син батька, який загинув у цій війні, я навіть не можу подумати у страшному сні, що я хочу, щоб ви жили погано». Із залу пролунав голос: «Ми живемо погано!» «Так, — сказав Президент, — дійсно, живемо погано. Я хочу у вас спитати: чому ми так погано живемо?» Кілька спроб самому відповісти на це запитання були злегка плутаними, хоча Леонід Данилович запевнив ветеранів: «Я просто хочу бути чесним перед вами. Ніколи з цієї стежки не зійду, щоб ви знали». Але відповідь не давалася: «Ми зобов'язані, скажіть, будь ласка, я даю чесне слово, я не маю права, я пройшов життя не по рівній доріжці... Я клянуся, готовий поклястися на Конституції, на Біблії, що я хочу всією душею, щоб ви жили краще, ніж ми сьогодні живемо. І я зроблю все, що тільки можу зробити». Зал, із завмиранням серця чекаючи завершення все ж таки вируленої на фінал думки, дружно і з полегшенням зааплодував.
Може, саме в цей момент до організаторів зустрічі пробився хтось із представників міськкому КПУ — мовляв, «хлопці, ви хоча б трансляцію вимкнули, все місто ж падає». Але комуністичні підступи було знехтувано — хто ж не знає цих лиходіїв-червоних!
Президент розчулив усіх любов'ю до ветеранів, до Росії та міністра оборони РФ Сергєєва: «Ми ракетники, ми великі друзі», — сказав Президент. І порадив: якщо хто не вірить, спитайте у дружини Сергєєва в залі. Всі повірили, тим більше, що Президент зізнався: він з міністром оборони Росії «до ранку нарешті домовилися» і в Севастополі буде відкрито спільний госпіталь для ветеранів, і якщо хтось із них поскаржиться, що там погано, винуватцям буде «харакірі». Наслідки «договірної» ночі, можливо, примусили Президента зробити ще одне зізнання: «Я не політик, я ракетник. Це доля так розпорядилася» — в сенсі повела в політику. «Я зараз дуже жалкую, що ми розбіглися, що немає ядерної зброї, бо ядерний щит Радянського Союзу кувався в Україні», — щиро нарікав Президент, знаходячи у залу велике розуміння. Якщо до цього додати, що група підтримки Кучми в центрі міста (спостерігачі чомусь звернули увагу на схожість її учасників із «звичайними громадянами» спеціальної підготовки, які на всіх вуличних заходах у великій кількості «розчиняються» в натовпі) пройшла з прокучмівськими гаслами, російських натовпів з їхніми лідерами не було взагалі, а Леонід Кучма вперше перебував не в закритих зонах і на околицях, то можна зробити висновок: наш Президент «узяв», нарешті, Севастополь. І сумна нота в репортажі одного російського телеканалу — «в місті російської слави ми тепер тільки гості» — це чудовий підсумок.
