Спритність дипломатії не замінить якості політичного керівництва

Візит української делегації на «ювілейно-бомбовий» саміт НАТО не пройде без внутрішньо- й зовнішньополітичних наслідків. Чи був «приречений» український Президент на поїздку до Вашингтона? У чому причина перманентно-доганяючих дій влади на міжнародній арені? Про це — в коментарях експертів.

Олександр ДЕРГАЧОВ, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН, кандидат історичних наук:

— Реальні довгострокові інтереси України полягають у співпраці з НАТО. В цьому контексті поїздка української делегації на саміт НАТО — вірний конкретний крок. Але він невигідний з точки зору внутрішньополітичної ситуації. У нас досить-таки заідеологізоване ставлення до подій на Балканах. Ліві, безсумнівно, використають югославську карту у внутрішньополітичній боротьбі. Зовнішня політика й національні інтереси в цьому випадку приносяться в жертву боротьбі за владу. Звичайно, Л. Кучма практично не мав вибору — їхати чи не їхати. Внаслідок його попередніх непослідовних дій або їхньої відсутності переваги західної моделі розвитку були багато в чому дискредитовані.

Стосовно консультацій між Україною й НАТО, передбачених програмою «Партнерство заради миру» у разі дій сторін, що зачіпають безпеку одна одної, то вони нечітко прописані. Наскільки мені відомо, йдеться, передусім, про військово-політичну безпеку. Але в будь-якому випадку Україна поки що є заручником дій набагато сильніших і самостійніших держав і Альянсу. Ця проблема не вирішується шляхом удосконалення міжнародних документів. Адже будь-яке загострення міжнародної ситуації ставить Україну в складне становище. Справа тут не в міжнародному праві, а в абсолютній безпорадності нашої влади, пов'язаної з незрозумілою стратегією й невиразними позиціями на міжнародній арені.

Відстоювати свої інтереси під час розвитку співпраці з НАТО і Заходом ми зможемо не тоді, коли стане вдалішою наша дипломатія. Головні вихідні позиції для боротьби за національні інтереси — це стан економіки, соціальна злагода, якість держкерування й політичного керівництва. Тобто якраз «слабкі місця» України.

Михайло МІЩЕНКО, Український інститут соціальних досліджень, кандидат соціологічних наук:

— Здавалося б російський президент досить чітко заявив щодо свого вибору, відмовившись від участі в Вашингтонському саміті. Нічого іншого, виходячи з логіки розвитку внутрішньополітичної ситуації в Росії, Борис Єльцин зробити і не міг. І це, до речі, добре розуміє керівництво НАТО. У цьому відношенні поїздка Л. Кучми на саміт — це результат не політичного вибору, а швидше політичного розрахунку. Судячи з усього, втрати від участі у зустрічі в Вашингтоні для нього здаються меншими, ніж надбання.

Для того ж, щоб зовнішньополітичні чинники вплинули на внутрішньополітичне життя, вони повинні сприйматися людьми як досить значущі для їхнього повсякденного життя. Що ж до виборів, то, як показують опитування, політичні заяви кандидатів щодо подій за межами України самі по собі мало впливають на вподобання виборців до них.