У країні стало на 5000 прихильників війни більше
Саме стільки біженців із Косово прибуло до Німеччини, які вимагають продовження бомбардувань і введення сухопутних військ НАТО в Косово.
Війна розколола країну на її противників і прихильників. Шрьодера одні називають «канцлером війни» і малюють із гітлерівськими вусиками та відповідною зачіскою. Інші схиляються до думки, що бомбардування — неминучий наслідок геноциду сербів проти косовських албанців, який тут називають «гуманітарною катастрофою». Газети постійно друкують опитування громадської думки, в яких цифри прихильників телекерованого вбивства рідко опускаються нижче 60 відсотків. З другого боку, потужнішими стають демонстрації за мир. У Мюнхені виступ на мітингу міністра оборони Шарпінга (СДПН) закінчився сутичками противників війни й поліції. Однією з відомих «перекинчиків» з одного табору до іншого стала Ангеліка Беєр, експерт із питань оборони фракції «зелених» у бундестазі. Саме вона викликала обурення «зелених» низів, підтримавши політику війни нинішнього кабінету на першому «воєнному» засіданні бундестагу. Тепер же, після того, як стали відомі «деталі» договору в Рамбуйє (що його не захотів підписувати Мілошевич і який став приводом до бомбардувань), вона заявила, що не може далі толерувати воєнні дії в Югославії.
Як з’ясувалося, читачі «Дня» ознайомилися з витягами з тексту договору в Рамбуйє раніше, ніж деякі парламентарії в бундестагу, яким повний текст було роздано — на вимогу деяких партій — лише минулого четверга. Деякі газети запитують, чи був знайомий міністр закордонних справ Йошка Фішер із цим текстом до того, як він дав свою згоду на бомбардування, пославшися на те, що всі дипломатичні можливості вичерпано. Як відомо, в додатку до договору в Рамбуйє мова йде не про миротворчі війська в Косово, а про фактичну окупацію всієї території Югославії натовськими військами з необмеженими повноваженнями і з імунітетом на всі їхні діяння.
Два питання домінують сьогодні в Німеччині: коли і яким чином має закінчитися війна та коли будуть введені в Югославію сухопутні війська НАТО. На перше запитання відповіді немає: все більше воєнних експертів вважають, що кожен день бомбардувань робить мирні переговори дедалі нереальнішими. З другого боку, все чутнішими стають голоси, які вимагають (або принаймні не виключають можливості) введення в бій піхоти. Воєнні стратеги, і серед них колишні натовські генерали, називають деякі цифри: бомбардування Іраку тривало 40 днів, підготовка до введення сухопутних військ — шість місяців. Оскільки за заявою Веслі Кларка, головного воєнного в НАТО, плани повітряних, сухопутних та морських ударів по Югославії існують уже давно, а ясновидці й шарлатани (разом із Нострадамусом) передвіщали величезну катастрофу з 18 липня по 12 серпня 1999 року, то вперше за багатовікову історію апокаліптичних пророкувань астрологічні гадання та реальні плани воєнних ударів можуть збігтися.
Погрози Єльцина минулої п’ятниці сприйняті в Німеччині спокійно. Єдиний головний біль — можливі поставки зброї на Балкани. У втягування Росії у війну ніхто не вірить.
