Від першої особи в державі залежить усе
Люблю читати вашу газету «День». Про наші негаразди, а тим більше ті, що на дні, ніхто вам не напише, хіба, може, одиниці. Такого тяжкого життя, як за останній квартал минулого і початок цього року, в нас ще не було. Посудіть самі, один хліб лише не подорожчав, вся решта в 1,5-2 рази подорожчала, а пенсія, зарплата, які не виплачуються своєчасно, залишилися незмінними. То як жити далі?
85% у нас живуть за межею бідності. То ж ні в кого не позичиш ані гривні; хоч з голоду помирай. Люди катастрофічно сповзають у безвихідь. Влада жирує, ВР не спроможна приймати закони, які так необхідні для нашої держави. Політичні амбіції та «розбірки» поглинають дорогоцінний час, який міг би бути використаний на благо нашого народу. А морально збоку уряду та ВР утримувати армію бездіяльних чиновників та недолугих парламентаріїв? За 8 років незалежності ліві постійно мають більшість у ВР, а як результат — усе прогресивне блокують. Вибори-98, вважаю, фальсифіковані, комуністи в народі не підтримані більшістю, як нам відомо, бюлетені були надруковані в енній кількості, ось і маніпулювали голосами.
Однак маємо те, що маємо. Наближаються вибори президента. Треба всім добре поміркувати, кого нам обрати. Від першої особи в державі залежить усе. А тому не маємо права помилитися. Дуже мене хвилює те, що в наших селах чомусь перестали працювати «брехунці». Коли людина поінформована, то вона й сама може замислитись над тим, за кого свій голос віддати, а не за того, за кого сказав голова колгоспу. Ще думаю, що в нашій державі настане момент, коли злочинна кривава компартія буде заборонена. Адже видно на факті, що в Росії, що у нас в Україні до парламенту прийшла більшість комуністів. Ось життя й маємо таке: що в росіян, що в нас, найгірше серед усіх колишніх республік покійного Союзу. Естонія вже має достойне життя, Латвія, Литва її доганяють, а у нас — не як у людей... З трибуни саме ліві, як на партзборах, кричать про наші нестатки, які самі спричиняють. Варто їм нагадати справу 1983–1988 рр. Чурбанова, зятя Брежнєва, і Рашидова, першого секретаря Узбекистану. Ото був розмах, і там вони поховали СРСР, а не в Біловезькій Пущі.
