Гранітне вбрання міст
Воно практичне, красиве й не знає зносу
Сімдесят років потому в Москві знову виник попит на український граніт. З середини 90-х на білокам’яну обрушився водоспад шалених «нафтових», «газових» та інших «сировинних» доларів. І почалися інтенсивне будівництво та реконструкція. З найкращих матеріалів. На віки. Храм Христа Спасителя, Московський зоопарк, станція метро «Лужники», Пушкінський музей, Великий театр і безліч інших об’єктів було зведено з використанням українського граніту, що постачався «Українською кам’янообробною компанією» (її центральний офіс знаходиться у Києві).
Вибір граніту як масового будівельного матеріалу не випадковий. Останнє десятиріччя знаменується відродженням у розвинутих країнах інтересу до цього красивого, стійкого до несприятливих умов матеріалу. Асфальт надто м’який, виділяє в спеку бітум і смоли; мармур пористий, легко вбирає вологу й схильний до руйнування шкідливими викидами. Гранітні брущатка та облицювання — ідеальне рішення для міста, яке хоче бути й ошатним, і сучасним.
Не випадковий і вибір «Української кам’янообробної» як основного постачальника для оновлення Києва (реконструкція Кабміну, Київської міськадміністрації, площі біля Михайлівського собору) і багатьох міст світу. Україна має найбільші запаси граніту серед країн колишнього Союзу: 129 розвіданих родовищ!
На жаль, 12—15 родовищ, що експлуатуються сьогодні, надто запущені. Італійські фахівці вважають, що підтримка гранітного кар’єру в належному стані вимагає двох мільйонів доларів на рік! Щоб не пошкодити камінь, розробники відмовляються від вибухового методу, використовуючи алмазні канати. А це гроші, чималі гроші. Не менших капіталовкладень вимагає й обробка видобутого граніту. Як результат — сьогодні налічується всього 16 компаній, котрі працюють на цьому ринку, з них тільки 5-6 варті уваги. «Українська кам’янообробна компанія» — серед перших. Розпочавши діяльність 1995 року з продажу гранітних виробів, на сьогоднішній день компанія має два своїх родовища — в Миколаївській і Житомирській областях, декілька заводів. Парк обладнання включає унікальні станки вартістю по 250—300 тисяч доларів. Нещодавно отримано італійський станок з п’ятьма ступенями свободи — перший у Східній Європі й четвертий у світі!
Щоб не залежати від сторонніх перевізників, створено власне автопідприємство, що має в своєму розпорядженні 12 новеньких тягачів «Рено».
Генеральний директор компанії Олександр Гінзбург, який вважає себе продовжувачем традицій українських каменотесів, розповідає: «Реставрація старих будівель часто вимагає виготовлення вручну величезної кількості архітектурних деталей і прикрас складної форми. Для храму Христа Спасителя необхідно було б залучити 50 чоловік. Кинулися шукати, перевернули все догори дном — знайшли менше десятка чоловіків років по шістдесят... Відновити втрачене дуже складно. Водночас ринок виробів із граніту величезний, це один із небагатьох ринків у світі, який стійко зростає на 8-10% на рік. Одна лише Франція споживає граніту на 340 мільйонів доларів на рік, а це далеко не найбільш ємний ринок. У 97-му році Україна експортувала на $12 мільйонів, а за сприятливого розвитку ситуації через п’ять років могла б експортувати на $70—80 мільйонів».
Зрозуміло, що все це неможливе без масштабного залучення капіталу. Основні партнери компанії знаходяться в Великобританії, Франції, Італії. Починали роботу на довірі, на «чесному слові». Сьогодні компанія веде переговори з дуже впливовими фінансовими інститутами світу про інвестування в добування і переробку каменю. Експортуючи сьогодні 92—96% своїх виробів, компанія планує в майбутньому третину з них постачати в країни СНД, решту — в Європу та США. «Пробитися на світовий ринок дуже важко. Український граніт добре знають ще з часів Союзу, але тоді його продажем займалися італійці. Вони ж зареєстрували його під своїми торговими марками. Зараз ми реєструємо свої, українські марки граніту», — говорить молодий, усього 32 роки, генеральний директор. Слід зазначити, що «Українська кам’янообробна компанія» експортує вже готові вироби — брущатку, деталі будівель, плити.
Україна успадкувала величезні запаси природних багатств. Залишилося по-господарськи ними розпорядитися. На відміну від наших доблесних аграріїв та героїв-вуглярів, які продзижчали нам усі вуха «найкращими в світі чорноземами й вугіллям», скиглять з приводу «недостатнього державного фінансування пріоритетних галузей», О. Гінзбург визнає, що не зустрічає в своїй роботі якихось особливих перешкод. Головна проблема — величезні, близько 10 місяців, затримки з поверненням ПДВ з бюджету і неможливість отримати кредит всередині країни на прийнятних умовах. Проте і перше, і друге вирішується. Головне — не згаяти часу. Адже Китай за останні роки «вирвав» собі щонайменше 12% ринку граніту. Чи зможе й Україна посісти на цьому ринку чільне місце — залежить тільки від неї самої. І її громадян, які працюють в «Українській кам’янообробній компанії».
