Діагностика суспільного здоров’я

Учорашні літературно-мистецькі урочистості до Дня пам’яті Кобзаря організовані Національним музеєм Тараса Шевченка на прохання... командування Сил протиповітряної оборони. Колись один із них, нині національний герой, Леонід Каденюк, мав передати музею томик поезій, що побував із ним у космосі. Зал чекав. Космонавт з’явився перед самим початком, звідкись із-за сцени, як це й личить «Герою», і зайняв центральне місце в першому ряду. Вже й Шевченкове «...Доборолася Україна до самого краю...» — земля, чиї діти «кайданами міняються, правдою торгують...» — вічне «Посланіє...» потонуло в ритуальних розкачуваннях «Днів пам’яті» чи, скоріше, ідолопоклонстві Кобзарю — «генію», «апостолу», «образу українського народу», «провидцю», «прометею»... — у вимучених пошуках нового зблиску засалених епітетів. Лунала божественна музика. І як з кінохроніки згадався політ 78-го року. Романенко й Гречко, Станція «Салют-6». Усміхнені обличчя космонавтів, що в телекамеру показують портрет Леоніда Ілліча. Потім розповідали, що політ відклали на 20 хвилин, бо через хвилювання космонавти забули «фотообраз» вождя. З Каденюком такого не сталося: «Мені випала можливість взяти з собою портрет поета, його «Заповіт», надрукований 25-ма мовами, і дві книги «Кобзаря»...