ЗАПИТАННЯ «Дня»

Юрій САЄНКО, доктор економічних наук, соціолог:

Я все ж таки вважаю за краще вживати замість слова «совок» поняття «радянський раб». Це індивід, вихований системою, де рабство було тотальним, його диктату в рівній мірі були підвладні і прості громадяни («раби») і еліта («феодали»). І тих, і інших було обібрано, і тих, і інших щохвилини могло бути покарано. Це сформувало особливу, невикоренену і досі психологію. Поспостерігайте, як поводяться у незалежній Україні колишні «феодали». Намагаються якомога більше і швидше вхопити добра, скільки в оберемок вміститься. Так безсовісно поводиться тільки хронічно залякана людина. Саме страх народжує вседозволеність. Врахуйте ще й те, що радянський громадянин жив у безальтернативному, уніфікованому, як колгосп, суспільстві. Цю несприйнятливість до різноманітності моделей, форм поведінки, поліваріативності рішень наше суспільство успадкувало, як, до речі, й інтелектуальну несміливість. У класичному рабовласницькому суспільстві, крім принижених паріїв, все ж існувала еліта, яка продукувала сміливу філософську думку, наукові винаходи, культурні шедеври. «Совок», «радянський раб» живе у культурному вакуумі. Він не обізнаний з традицією, він — вічний тимчасовщик. Це його трагедія. Але одночасно, залишаючись «совками», ми в Україні постійно знаходимося у небезпеці реальної реставрації тієї системи, від якої продовжуємо бути психологічно залежними. І не треба за це винуватити людей, уражених «совковим» недугом. За роки незалежності їм, по суті, так і не було запропоновано нову модель життя. Пам’ять «совка» ще тому звернена до минулого, що його й досі не тільки ніхто не переконав, але і не подав прикладу того, як можна бути вільним.

Олесь УЛЯНЕНКО, письменник:

— «Совок» — це людина, яка похмеляється тричі на день, не дотримується свого слова, не цінує себе й нікого та абсолютно не розуміє, для чого живе. Натомість людина культури поважає себе й інших і прагне жити так, щоб принести в цей світ якомога менше зла. От Висоцький для мене — це типовий «совок», хоча й талановита особистість, а, наприклад, Галич — людина культури. Я б не сказав, що «совок» — це суто породження радянського способу життя. В Америці теж є «совки», тільки вони там інакше називаються. А якщо брати за великим рахунком, то всі ми «совки», бо здебільшого помічаємо тільки те, із чого можна мати вигоду й дуже часто спокушаємося на чужому горбу в рай уїхати.

Володимир ПАВЛIВ, журналіст:

— Це людина, яка абсолютно не знає традицій свого роду, тобто не відає, звідки і з чого вона походить, і так само геть не дбає про те, куди йде. Вона байдужа до всього, крім свого шлунка. «Совками» наше суспільство сповнене вщерть. Помітити їх дуже легко за агресивною манерою поводження, власне, за зоологічним хамством. Щоб зустріти «совка», варто спуститися на першу ж станцію метро. Відразу їх побачите серед тих, хто найактивніше штовхається ліктями й ніколи не притримує, заходячи, двері.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, літературний критик:

— Типовий «совок» — це індивідуум, джерелом душевних сил і покликанням якого є створення ворога і боротьба з ним. Визначальні риси «совка»: нетерпимість, агресія і надзвичайна нав'язливість. Йому до всього на землі є діло: чи не дискримінують негрів в Америці, чи справедливі санкції до Саддама Хуссейна, чи не утискують права російськомовного населення в Прибалтиці. Коротше кажучи, це божевільна інтервенція всюди, яка найчастіше супроводжується абсолютним нехлюйством у власному домі. Типовий «совок» — максималіст. У Радянському Союзі це вважалося неабиякою чеснотою, хоча користь суспільству від максималістів, з їхнім революційним пафосом, що межує з ідіотизмом, вельми сумнівна. Якщо звернутися до наших реалій, то концентрованим виявом «совковості» в Україні є, на мій погляд, Верховна Рада. Це демонструють не тільки притаманні депутатам специфічні форми поведінки: грубість поводження, невміння слухати опонента, популістська риторика, але й — ширше — манера вести політику, бо «совок» — не просто максималіст, який все на світі хоче переробити за абстрактними схемами, він при цьому ще торгується. Адже немає на світі нічого дешевшого за переконання «совка».

Катя ЧИЛЛІ, співачка:

— «Я боюся бути не таким, як усі» — ось фраза типового «совка». Чи є це переконанням більшості моїх співгромадян? Чесно кажучи, я рідко над цим замислювалася. На моє переконання, треба знати і поважати своє «совкове» минуле, але намагатися жити, не повторюючи його помилок.

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, доктор мистецтвознавства:

— Радянська людина, зазвичай, перебувала в амплітуді від крайнього рабства до крайніх ступенів героїзму. У 1980–1990 роки зникло й те, й інше, і людина радянська перетворилася на карикатурну західну людину, точніше, просто на середню людину. На той планетарний тип, який зараз переважає. Вважайте це моєю відповіддю.

Микола РУШКОВСЬКИЙ, народний артист України:

— Для мене «совок» — це передусім людина, котра намагається завжди відгадати кон'юнктуру і не прогавити вигідний для себе момент, але котра водночас по-хамелеонівськи легко міняє переконання, коли цього вимагає чи історична, чи політична, чи побутова ситуація. Це абсолютна громадянська і світоглядна амебність, готовність підлабузнюватися до будь-якого нового вождя чи пануючої ідеї. Найбільший примітивізм, на мій погляд, таврувати цим загалом-то образливим визначенням абсолютно всіх без розбору, хто вихований і прожив значну частину життя в радянській системі. Я знаю досить багато людей, які за радянської влади обіймали високі посади і втілювали партійну лінію, але при цьому залишалися глибоко порядними людьми і, до речі, не зрадили своїх принципiв і сьогодні. І водночас я бачив у ті часи десятки, сотні войовничих «совків», які прилипали до «генеральної лінії» і завзято служили їй тільки задля власної вигоди. Цікаво, що багато хто з них сьогодні голосніше і несамовитіше за інших ганьбить те, у що тоді ніби вірили. Пристосуванець не потоплюваний. Учора він ганив релігію, тиранив віруючих і хвалився своїм безбожжям, а сьогодні хреститься, ставить свічки в церквах і з єлейною пикою слухає храмові літургії.

Сергій МАСЛОБОЙЩИКОВ, кінорежисер:

— Я гадаю, що головна ознака «совка» — тотальне презирство до індивідуального. Це виявляється не тільки в його хамстві по відношенню до оточуючих, а й у найповнішій байдужості до свого внутрішнього світу. По суті, це людина без душевних секретів, без схованок. У неї все назовні, все відкрите, все явне. Тому дії, вчинки, реакції такого індивіда дуже легко спрогнозувати, прорахувати. Деякою мірою, «совок» — ідеальний матеріал для будь-яких ідеологічних маніпуляцій. Через свою одномірність і прогнозованість він дуже симпатичний владі, бо такою людиною легко керувати. «Совковість», між іншим, — не локальна психологічна інфекція на території колишнього Радянського Союзу. Наприклад, такий тип свідомості дуже характерний для сучасної Америки.