Острів пам'яті й любові

«Для нас Віталій був не просто другом, а людиною, що уособлювала щирість, — сказала в розмові з кореспондентом «Дня» мистецтвознавець Тамара Лі, дружина художника. — Він і досі незримо присутній у нашому житті; зізнаюсь, я перечитую його статті й щоразу віднаходжу там нові глибини смислів. Ми могли з ним не бачитися місяцями, але це не означало, що ми забули одне про одного».

Поринаючи у вир повсякденної метушні, як часто ми забуваємо про найголовніше, виправдовуючи неуважність до рідних і близьких, живих і мертвих насущними проблемами, а нерозв'язність цих проблем — необхідністю вирішувати глобальні питання. Це так безглуздо, і, водночас, так по-людськи. Адже найголовніше: навіть якщо ми не бачилися так довго — півтора року (майже вічність!) — це зовсім не означає, що ми забули.

№247 23.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»