У пошуках аристократів

— Ви графиня Тарновська?

— А власне кажучи, в чому справа?

— Ваші предки жили в Україні. Чи не хочете поглянути на портрет свого прапрадідуся?

Очі світської пані округляються, обличчя хмуриться. Але молода людина, анітрохи не тушуючись, дістає акуратно загорнену в тканину картину й показує її графині: «Тут ще документи додаються!» Аристократка недовірливо й гидливо перегортає запопадливо подані візитером папери, потім переводить погляд на портрет. Поступово на її обличчі з’являється вираз найглибшого подиву. Вона пильно вдивляється то в зображення, то в пояснювальні документи й нарешті питає: «Звідки це у вас, і хто ви такий?»

Незнайомець, однак, бездоганно пiдготований до будь-яких запитань: «Я — співробітник художньо-історичного товариства. Цю роботу невідомого художника ми знайшли в антикварному салоні Харкова. Провели експертизу. Виявилося, що це портрет середини XIX сторіччя графа В. І. Тарновського. Зiбрали вiдомостi й дізналися, що його нащадки живуть у Франції — і ось я у вас».

Далі розмова переходить у суто ділове русло. Зрештою візитер чує сакраментальне запитання: «Ну, й скільки ж ви хочете одержати за цей портрет?»

«Я, звісно, вибачаюся за нескромність, але ваше матеріальне становище нам приблизно відомо. Так що не вважайте за зухвальство — сто тисяч доларів — гідна й реальна ціна за картину. Подумайте. Коли щось вирішите, можете зв’язатися зі мною за цим номером».

Рівно через три дні у готельному номері нашого героя лунає дзвінок. Повірений графині готовий принести гроші й забрати портрет. Справу зроблено. Час летіти до Іспанії — там барон фон Штімах об’явився.

Цей енергійний і ерудований молодик — ніхто інший, як фінансовий директор вельми процвітаючої московської фірми. Діяльність її не афішується з однієї простої причини — вона займається вивезенням художніх цінностей за кордон, що, природно, законом заборонено.

Прибутковість антикварного бізнесу загальновідома. Але нікому до часу не спадало на думку, що прибутки можна збільшити у десятки разів, торгуючи аж ніяк не шедеврами, але, як вважалося, найбільш неліквідним із антикварних продуктів — портретами осіб дворянського звання, які тисячами припадають пилом у салонах по всій території колишньої російської імперії. Імена зображених на портретах осіб зазвичай невідомі. Однак, як зметикували моторнi фундатори фірми, якщо постаратися (найняти вчених, реставраторів), можна з високою мірою точності ідентифікувати приблизно 4-5 тисяч родових портретів знатних дворянських родів. Нащадки як мінімум половини з них уникли кривавого терору революції завдяки втечі на Захід, де продовжують спокійнісінько існувати. Кожна п’ята сім’я із цих двох тисяч вельми й вельми заможна, ну а кожну десяту можна вважати по-справжньому багатою. Ось ці двісті забезпечених дворянських гнізд, котрі зазвичай дуже педантичні щодо свого родоводу й свято шанують пам’ять предків, і належать до потенційних клієнтів московської фірми. На жаль, ці нащадки знатних родів внаслідок відомих історичних причин не можуть похвалитися наявністю неабиякої кількості сімейних реліквій. Тікаючи від більшовиків, вони якнайменше дбали про порятунок фамільних портретів. А схильні до ностальгії, ладні сьогодні платити за них скажені гроші. Цю примху й задовольняють співробітники фірми.

Приклад із графинею Тарновською — не поодинокий. Влітку 1998 року нащадки Демидових, котрі мешкають в Америці, придбали за 75 тисяч доларів портрет Варвари Демидової (середина XIX сторіччя), знайдений і куплений фірмою у Нижньому Новгороді всього за $ 250. А одна з гілок відомого московського роду Пашкових, що мешкає в Голландії, придбала портрет Олени Пашкової, що чудово зберігся (початок XIX сторіччя) аж за $ 180 тисяч (у Московському антикварному магазині його було знайдено всього за 1200 «зелених»). Якщо казати про діяльність цієї фірми в Україні, то зовсім недавно (у вересні цього року) у Францію, до родини Капністів відправився портрет Василя Капніста (1758—1823). Виручили «фірмачі» за нього всього $ 37 тисяч, але ніяк, гадаю, через це не засмутилися, бо купили його в одному із харківських антикварних салонів за $ 800.

Бізнес, про який ми сьогодні розповіли, абсолютно новий. За нашими данними, поки що в Україні немає дилерів, котрі спеціалізуються на поповненні колекцій нащадків дворянських родів фамільними реліквіями. А тим часом старовинних портретів у антикварних салонах — сила-силенна.

№226 25.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»