Василь КРАВЧЕНКО: «Без місцевого самоврядування Україна з руїни не підніметься»

Утілення ж у життя цих норм зіштовхується з численними перешкодами. І тому животіє наше самоврядування у вельми спотвореній формі порівняно з продекларованими нормами.

Заступник директора з наукової роботи Фінансового інституту Василь КРАВЧЕНКО вже 10 років займається проблемою місцевого самоврядування. Цій темі присвячено його докторську дисертацію, він єдиний доктор економічних наук із питань самоврядування (місцеві фінанси). Пан Кравченко також член фонду сприяння місцевому самоврядуванню при Президентові України, член державної комісії з питань адміністративної реформи, тому його думка стосовно проблем самоврядування не може бути нецікавою.

— Наше суспільство ще навіть не може зрозуміти, що це таке — місцеве самоврядування. У Радянському Союзі ми жили без нього — в системі жорсткої централізованої влади. Це інститут не державної влади, а територіальної громади, який позбавляє державу тоталітарної влади, бо має віддати частину повноважень органам місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування дає можливість громадянам безпосередньо, спираючись на власні сили, ініціативу, ресурси, вирішувати питання, які їх турбують, не звертаючись по допомогу до центральної влади.

— Але вже минуло сім років, як ми живемо без Радянського Союзу... Що ж заважає реальному запровадженню в Україні місцевого самоврядування?

— Є декілька аспектів цієї проблеми.

Найголовніший: проголосивши в Конституції інститут місцевого самоврядування, ми не зробили реальних кроків щодо його впровадження. Ні бюджет, ні податки, ні власність, ні система управління не формуються сьогодні відповідно до Конституції України, в цілому вони дуже нагадують класичну радянську систему.

Є й аспект, пов’язаний з менталітетом. У свідомості багатьох людей залишився синдром радянської влади — ностальгія за такою владою, яка б вирішувала все для людей без участі самих людей.

Іще один аспект: підприємницький сектор ще не зрозумів ролі й цінності місцевого самоврядування як інституту, який захищає його ж інтереси від свавілля центральної влади. А вони місцеву владу сприймають як придаток державної, як таку, що приходить, аби щось забрати.

— Ви член Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при Президентові України. Що конкретно робиться для реального впровадження місцевого самоврядування?

— Координаційна рада створена при Президентові, тому що в країнах із перехідним станом суспільства велика роль Президента як людини, що має реальну владу. Але ця рада реальних важелів впливу не має.

Має сенс створити відповідні структури в самій АП, піти на запровадження посади заступника глави АП з питань місцевого самоврядування, щоб безпосередньо АП могла взаємодіяти з органами місцевого самоврядування. У такому разі Президент мав би реальний вихід на місцеве самоврядування, тобто міг би впливати.

— Це має сенс для Президента в світлі майбутніх виборів. Чи не є більш слушним варіант — створення такої структури, скажімо, у ВР?

— ВР має створити правову основу функціонування місцевого самоврядування. Пакет законодавчих актів щодо місцевого самоврядування давно вже лежить у ВР. Однак якщо ВР не має ні ініціативи, ні енергії, ні бажання розробити таке законодавство, то цю ініціативу на себе має взяти Президент, оскільки він має право законодавчої ініціативи.

Якби ВР була структурована, була політична партія, яка б мала більшість, була зацікавлена ініціювати реальні зміни в суспільстві й мала політичну відповідальність перед народом, якби ми мали структуроване демократичне суспільство, то в Президента об’єктивно були б набагато менші повноваження. За нинішних умов перехідного стану суспільства хтось має бути рушієм цих ідей.

— Тобто ви вважаєте, що тільки Президент може бути рушієм впровадження реального місцевого самоврядування?

— Спираючись на владні повноваження глави держави, можна розвивати місцеве самоврядування. Звичайно, потрібна підтримка й з боку парламенту.

— Але є вже досить сумний приклад, коли саме глава держави брутально втручається в місцеві проблеми, як було в Одесі, Ялті, наприклад. Як ви прокоментуєте цю ситуацію?

— Конфлікт в Одесі виник не стільки на політичних амбіціях, скільки на економічному та фінансовому грунті. У мера міста величезні повноваження. Правове поле його діяльності значною мірою не врегульоване. Оскільки немає нормального правового поля, виникають конфлікти між міською й державною центральною владою. В Одесі було виявлено певні економічні порушення (передплата преси за рахунок міської мерії, невизначена ситуація з муніципальною позикою), які, по суті, зменшили доходи міського бюджету.

— Київ, якому було надано Магдебурзьке право ще в ХIV столітті й яке зберігалося до 1835 року навіть у складі Російської імперії, в незалежній Україні цього права позбавлений, досі не має всенародно обраного мера. Може, складність полягає в тому, що Київ — столиця, ласий шматок, і державна влада не хоче упускати можливість керувати саме Києвом?

— Проблема столиці — це одна з найскладніших проблем загальнодержавного значення для кожної країни.

Київ пройшов кілька моделей управління: обирали й мера, мали й представника Президента. Ще за першого Президента була народжена така дуалістична модель організації територіальної влади на регіональному рівні: виконавчу владу має очолювати особа, яка призначається згори Президентом України, а представницький орган має зберегтися і виконувати самоврядні функції. Оскільки Київ і Севастополь за своїм статусом фактично були прирівняні до області, то була застосована така модель організації, як і в області.

Ішла також дискусія з приводу повноважень представника центральної влади, який буде функціонувати в Києві. Було запропоновано 2 моделі: або це будуть наглядові повноваження, і кияни матимуть право обирати свого міського голову, або цей представник, котрий призначається Президентом, буде одночасно виконувати функції міського голови.

Є і компромісні моделі. Наприклад, кияни обирають свого голову, а потім Президент надає йому повноваження глави державної адміністрації.

Ці моделі розглядатимуться як основа під час розробки закону про столицю.

— ВР ратифікувала Європейську хартію про місцеве самоврядування. Що далі?

— Іде вже другий рік після ратифікації цієї хартії. Але мало що змінилося в системі організації місцевого самоврядування.

Необхідно провести принципи Європейської хартії через національне законодавство, змінити його таким чином, щоб воно було побудоване на принципах цієї хартії. Стати європейською країною Україні не так просто. Якби ми мали місцеве самоврядування, нас би завтра можна було приймати до Європейського Союзу. Але до реального впровадження в життя принципів Європейської хартії дуже велика дорога.

КОМЕНТАР

Не виключено, що ідея президентського дбайливого опікування проблемами самоврядування в Україні пояснюється вельми прозаїчною причиною: наступними президентськими виборами. Бажання контролювати електорат на місцях можна реалізувати, контролюючи місцеві органи влади. Складається гармонійна картина: на рівні району, області — своя державна адміністрація, керівник якої безпосередньо призначений Президентом, на рівні міста — органи місцевого самоврядування, з якими безпосередньо взаємодіють відповідні структури в адміністрації Президента. А далі вже — особливості вітчизняних виборчих технологій.

І до чого тут Європейська хартія?

№226 25.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»