Візаж за принципом любові,

Художник, перукар, хореограф, косметолог, візажист — професії. Місіонерство — покликання. Людські обличчя — пристрасть. Над ними експериментує років 12. За життя витворила їх близько трьох тисяч. Проте Пігмаліоном себе не вважає.

— Монсеньйор, — чемно схилився королівський перукар. — Сьогодні вам знадобиться парадна перука.

— Так, дівчино, я тобі подобаюсь? — Анжела метеоритом залетіла до салону, утворивши речовий вир і маленький душевний хаос.

— Подобаєтеся, — тільки й змогла промовити я.

— Вам видніше.., — інтимно понизив голос Людовик.

Анжела намастила мене якоюсь суперлікувальною «магік-маскою»:

— Через п’ятнадцять хвилин я її зніму, а через півгодини, не дивуйся, не втрачай свідомість, — ти себе не впізнаєш. Те, що я зроблю, зрозумій, це реальність. Тому що не буває негарних жінок.

Пахуча зелень полишила моє обличчя. Анжела узяла до рук пудру.

— Та ти, люба, «літо-зима». Твої кольори — холодні: фіолетовий, зелений, темно-коричневий. А тепер — стеж за часом.

— Ти таки трохи Пігмаліон...

— У жодному разі. Я просто одержую задоволення від людей.

На половині королеви швендяли лакеї з чітко визначеною місією: рознюхати, що нового запропонує майстер її величності. Якісь фарби (о, він фарбує волосся), щось накладає на обличчя...

— Чому саме українки, нещасні, запрацьовані, затуркані — і раптом найвродливіші?

— Згідно з опитуванням, яке провели косметологи, 95% українок не вміють користуватися косметикою. Та, втім, навіть такі запрацьовані (помічаю у Львові — маски, самі маски) залишаються гарними. До прикладу, ти в Італії вважалася б другою Софі Лорен. Хоча я зовсім не вважаю її красунею.

У жилах українців тече «кров’яний» коктейль різних народів. У нас немає виродження — звідси й краса. Інша причина — ми за «радянщини» майже не мали доступу до іноземної косметики. Вони ж експериментували, псували обличчя хімікатами. А ми користувалися натуральними барвниками.

— Я завжди вважала, що косметика псує обличчя... Але не вірити таким розрекламованим фірмам...

— Особисто я обрала собі нову косметику, яка в Україні з’явилася 2—3 місяці тому. (Я свідомо не називаю Анжелиної «обраниці» — аби не бути звинуваченою у рекламуванні. — А.С.) І повністю задоволена. Одразу лікувальний ефект для шкіри та ідеальна зручність для візажу.

У мене навіть не затерпла шия. Але диво справді «мало місце». Терпкуватий абсент із Білосніжки, Попелюшки, рафінованих китаянок та ляльок Барбі всіх модифікацій якимсь чином прозирав на моєму обличчі. Анжела з усмішкою спостерігала за моїми рухами перед дзеркалом і закохано зазирала в сяючі очі нової моделі.

Я зробила крок у сонячний Львів упевненіше, ніж будь-коли. Чоловіки проводжали мене довгими захопленими поглядами. Жінки — блискавично оцінювали. Була свята впевненість: зараз із біг-борду зіскочить рекламний красень і подарує мені квіти.

Неіснуюча Анжеліка, перетворена з чоловічої фантазії на реальність стараннями королівського перукаря, ішла підкоряти Людовіка.

Цілком реальна Анжела, «зробивши» чергове обличчя, заклопотано склала косметичний набір і... змовницьки перезирнулася з королівським перукарем.

№211 04.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»